Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
Действие проходит в Аравийской пустыне.В этой местности очень жарко днём, а ночью очень холодно. Эта природная особенность местности очень важна для сюжета и раскрытия основной мысли произведения.
Главные герои – три пальмы. Оазис в пустыне, созданный этими удивительными деревьями, оживляет все вокруг от усталости и жажды всех проходящих по пустыне. Но недаром поэт употребил эпитет «гордые» пальмы. Они возроптали, отвергая справедливость Создателя.
Пальмы радушно встречают гостей. Наконец-то они приносят пользу людям. Лермонтов использует олицетворения: «кивая», «приветствуют», «поит». Этим он подчёркивает, что пальмы – живые существа, тоже могут чувствовать боль.
Пальмы хотят быть полезными людям, хотят подарить им свою прохладу и радовать взор своей красотой.
Наступила ночь, изнуряющая жара сменилась невыносимым холодом, и путники ответили пальмам чёрной неблагодарностью: путники срубили пальмы и жгли их до утра от ночного холода.
Главная мысль произведения состоит в том, что нельзя пользоваться тем, что копилось в природе столетиями, думая только о своем собственном, сегодняшнем благополучии. Человек всегда должен думать о тех, кто придет после него, и нужно беречь природные богатства для следующих поколений.