ответ: Дружба. Що означає це слово? У тлумачному словнику української мови можна прочитати таке визначення: «Добрі, приязні стосунки на основі взаємної прихильності й відданості». Отже, це найчастіше стосунки, які можуть виникати внаслідок спільної діяльності, єдності думок, інтелектуальних почуттів, естетичної потреби. Саме це стає, на мій погляд, основою дружби.
Французький філософ Вольтер сказав: «Дружба – це весілля душі». А втім, не треба бути філософом, щоб знати, наскільки чудово, коли в тебе є справжній друг. Знайти його
іноді вдається не кожному, бо люди різні за характерами, уподобаннями, а щоб домогтися тієї прихильності з боку іншої людини, потрібна величезна робота розуму й серця.
Письменники у творах дуже часто звертаються до змалювання образів сміливих та самовідданих друзів, наприклад, Микола з п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», Гнат Карий з драми Т. Шевченка «Назар Стодоля».
Яскравими прикладами справжньої дружби були стосунки видатних людей. Дуже часто в критичні хвилини життя допомагала саме згуртованість, прагнення подати руку в критичних ситуаціях. Нам відомі факти з біографії національного
генія Т.Г. Шевченка, коли завдяки міцній підтримці з боку видатних художників І. Сошенка, К. Брюллова, письменників Є. Гребінки, В. Жуковського та інших діячів культури майбутнього поета було викуплено з кріпацтва у 1838 році. Цей крок кращих представників української інтелігенції подарував світові не тільки великого майстра слова, а й видатного художника.
Відомі своєю творчою дружбою Гулак-Артемовський та Г. Квітка-Основ’яненко, М. Кропивницький та І. Тобілевич, І. Манжура та О. Потебня, В. Стефаник, Л. Мартович та М. Черемшина, X. Алчевська та О. Кобилянська. Саме дружба допомагала їм вирішувати серйозні проблеми, вдосконалювати свою майстерність. Це приносило іншим людям велику користь. Наприклад, наслідком дружби Марка Вовчка з французьким фантастом Жюлем Берном було видання в Росії перекладених 15 романів письменника.
Отже, дружба починається з віддачі духовних багатств. Потреба в людині народжується з бажання знайти в іншому джерело радощів. Не випадково філософи вважають характерною рисою справжньої дружби поділення радощів, а не висловлення співчуття у важку хвилину.
Українські письменники зображували чисті почуття дружби своїх героїв, яка не мала меж, допомагала вистояти в роки грізних лихоліть. Ми беремо за приклад дружбу Марка Безсмертного та Григорія Задніпровського (М. Стельмах «Правда і кривда»), співчуваємо горю ліричного героя з поеми П. Тичини «Похорон друга».
Зараз, коли в нашому суспільстві відбуваються корінні зміни, коли кожна людина стурбована більше матеріальним забезпеченням, не можна забувати про одвічні цінності духовного зросту. Треба вірити в дружбу, берегти це почуття. Бо дружба, як і любов, може зникнути в одну мить, вона не терпить обману, зради у довірі. До цього варто прагнути, допоки носити нам ім’я людини, а дружба нехай буде крилами душі нашої.
Объяснение:
Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.
Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.
Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.
Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?
Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.
Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними – ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.
Объяснение: