величезне значення в цьому плані мають листа ге-роїв друг до друга. лист, що особливо таїть у собі любовне визнання,- це перекинута чаша думок і почуттів. справжня щирість і откровен-ность такого послання є запорукою того, що душу автора листа буде дійсно оголена.
крім того, теперішня сутність людини проявляє себе саме в критичні моменти життя, а любов-ное визнання – одне з тяжких випробувань.
отже, тетяна вирішується писати онєгіну. її пись-мо, як відзначав в. г. бєлінський, “найвищий обра-зец одкровення жіночого серця”. і з ним не можна не погодитися. критик думав, що “сполучення просто^-ти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження….”, тому що в посланні татья-ны, дійсно, поруч із граничної відверто-стью сусідить простота.
я к вам пишу – чого ж боле? що я можу ще сказати? уже на самому початку листа звучить глибока віра тетяни в порядність її обранця й довіра до нього. боячись бути покараної презирством, тетяна все-таки виливає одкровення “душі недосвідченої”. вона впевнена, що пише саме тій людині, що послана їй богом, а тому вона буде вірна йому до кон-ца. скільки страсті в її словах, скільки справжнього вміння любити! не зізнатися онєгіну тетяна не може: її душу палає почуттям, що вона давно чекала й про яке мріяла. кокетувати й намагатися заслужити увагу іншим способом не в її характе-рі. таке поводження
– доказ исключитель-ности героїні.
онєгін відповідає на одкровення тетяни холодною й протверезною розмовою, але наступає момент, коли й цей знавець “науки страсті ніжної” береться за перо. що ж штовхає його на це? нове побачення з колись відкинутої їм жінкою. найперша ре-акція онєгіна на появу тетяни – сум’яття, сумнів, шок:
ужели,- думає євгеній,-
ужель вона? але точно… немає…
як! із глухомані степових селищ…
він очікує того ж і від тетяни. боязка, мовчачи-ливая, ніколи уражена стрілою амуру, вона не-пременно повинна була випробувати замішання, ра-дость, сором…. що завгодно! онєгін сподівався вразити її своєю появою. і героїня, звичайно, “здивована, уражена”, але зовні… абсолютно спокійна. але ж скількох щиросердечних сил коштувало їй, жагучий і як і раніше любляче, це самовладання. вона ” дру-гому віддана” і буде “століття йому вірна”. ні тіні посто-роннего почуття не може з’явитися на її особі.
незалежність тетяни, її неприступність, сдер-жанность, положення у світлі зачепили онєгіна, взвол-новали його. вона вже не сільська дівчинка, а ” дорівнює-задушлива княгиня”, “неприступна богиня роскош-ний, царственої неви”. убитий, євгеній сідає за лист.
“лист онєгіна до тетяни горить пристрастю; у ньому вже немає іронії, немає світської помірності, світської маски”, – відзначав бєлінський. але вже перші рядки цього листа відрізняють його від послання тетяни:
яке гірке презренье
ваш гордий погляд зобразить!
яким злісним веселощам
бути може, привід !
онєгін, на відміну від тетяни, не довіряє адреси-ту листа, вона уявляє собі її зловтіху, щастя від усвідомлення отомщения, зарозумілість. але адже цих якостей у тетяні ніколи не було й з’явитися вже не могло.
любові тетяни євгеній так і не зрозумів, та і її саму теж навряд чи “розкусив”. а той вогонь справді-го почуття, що терзає її серце й змусив недо-гда зробити перший крок, євгеній називає всього лише “іскрою ніжності”.
тепер у нього змінилося відношення до розуміння щастя, тепер він усвідомлює, що “вільність і спокій” не можуть замінити любов і щасливе сімейне життя. але це не утішає героїню, тому що онєгін і не замислюється про те, що тетяна залишилася преж-нею: положення у світлі анітрошки не перемінило її. чудово сказав про це ф. м. достоєвський: “…це та ж таня, та ж колишня сільська таня! ” але саме колишню-те онєгін і не зрозумів, він не зміг її полюбити, не оцінив, зневажив нею. і, з’явися вона йому в колишньому образі, він зневажив би ларіній і сей-година.
“а щастя було так можливо, так близько! ” – зі смутком зауважує тетяна. онєгін так і не зрозумів, що такі натури, як вона, люблять один раз у житті. по-следние слова героїні, адресовані євгенію, явля-ются свідченням високого щиросердечного благородст-ва, моральної чистоти, вірності боргу, целомуд-рия.
два листи… обоє про любов, і обоє зовсім раз-ные. вони ясне подання читачеві про героя й героїн, побачити, зрозуміти, відчути їхні характери, прожити разом з ними маленьку година-тичку їх духовної біографії
загалом прозу в.бикова поділяють на воєнну і побутову. хоча справжній талант непересічного майстра проявився саме у повістях на воєнну тематику, поставивши твори письменника серед шедеврів антимілітаристичної психологічної прози про другу світову війну.
саме любов, котра народжується і перемагає, перемагає і в смертоносному вирі, зачавши нове життя, є магістральною проблемою кращої повісті в.бикова „альпійська " (1963) - твору, що завоював велику популярність не тільки у республіках колишнього союзу, але й за рубежем. „альпійська " в. бикова - твір про кохання, кохання велике і прекрасне, яке в умовах смерті народжує життя. саме тому автор і назвав свою повість „".
сюжет твору не позбавлений пригодницького начала: в основі його - втеча з концентраційного табору, розташованого в австрійських альпах. волею випадку, відстоюючи власну гідність у конфлікті з есесівцем, іван терешко здійснює чергову втечу з фашистського полону (усі попередні закінчувались невдало). утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. його супутницею випадково стає італійська дівчина джулія, котра, скориставшись ситуацією, теж втікає з табору. іван, що спочатку бажав усамітнитись від нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної ді пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика.
„альпійська - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті, він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно чужої і незнайомої іноземки. були надії на звичайне людське щастя, яке можливе в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на сході, йшла поступово до свого завершального кінця.
радянський полонений іван терешка, родом із білорусії, разом з друзями розробляє план втечі із табору смерті. для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці наказують розібрати. ситуація загострюється. іван, захищаючи свою людську гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над в'язнем. виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених, користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість альпійських лісів і гір.
це визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу, протистояння фашистським переслідуванням. саме тут і окреслюється духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського села терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до небуденної, сакральної величі.
першу колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя, роблячи її могутньою і прекрасною, можливість пізнати щастя навіть серед перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни.
почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з крає альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл.
вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. і багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.
саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) іван та джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром іван загине, можливість врятуватися джулії, котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя - син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський нечто ве