В произведении говорится о том , как на пути к очередной битве князь Олег замечает старца-волхва. Великий воевода останавливается, чтобы спросить у мудрого человека о том, что ждёт его в будущем. Старый кудесник пророчит Олегу много побед, славу и смерть от верного в боях коня.
Князь любил своего коня, но отказался от него. Велел конюхом хорошо заботится о животном до смерти. Победы и почести сбываются, а потом князь узнаёт, что конь умер. Он отправляется на поле, где лежат останки четвероногого друга. Он сетует, что кудесник его обманул, но наступает на конский череп. От туда выползает гадюка и жалит князя. Олег умирает.
Тема : О предсказании князю Олегу о его смерти от своего верного друга - коня .
3-ее задание.Реставрация произведения. Олег встретил старца , который рассказывает ему о том , как у него будет много побед , поражений , в общем , про его насыщенную жизнь , но старец упомянул , что к сожалению , вскоре умрет его верный друг конь .
Князь любил коня , но побоялся учести , отказавшись от него . Когда конь умер , он велел послать за его черепом слугу , чтобы была память о коне . В результате слуга погиб от гадюки , сидевшей в черепе .
Объяснение:
прежде всего реставрация — комплекс мероприятий, направленный на предотвращение последующих разрушений и достижение оптимальных условий.
«Це для того виношую, щоб у ньому раніше прокидалося життя і щоб гарбузи були більшими».
«В її устах і душі «насіння» було святим словом».
«І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого».
«Забувши за мене, мати починає тихцем розмовляти з насінням, одне вихваляючи, а друге жаліючи або навіть гудячи»
«Тільки ж гляди, не порви моїх останніх чобіт, не молоти ними, як ціпом, землю, не влазь по самісінькі вуха в калюжі та баюри та не дражни по всіх кутках собак і не зчеплюйся битись…».
«Правда, у піч вона так і не кинула жодної книжки, але повсякчас пасла мене очима, побоюючись, щоб читання не підвередило її дитину».
«Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем…»