Большое внимание Пушкин уделяет описанию внешности Пугачева. Особенно его привлекают две детали: борода и глаза. Борода - черная, с проседью. Глаза выдают в нем человека сильного, не лишенного наблюдательности. Автор характеризует их как “живые”, “сверкающие”, “ястребиные”, “огненные”.
Когда Пугачев говорит простым, народным языком, к которому он привык, его речь звучит плавно и красиво. Поговорки и присказки придают ей музыкальность. Но как только Пугачев напускает на себя царскую, с его точки зрения, важность (“Наши светлые очи не могут тут ничего разобрать”), он начинает выглядеть смешно (Гринев сам называет сцену казни “ужасною комедией”). При описании поведения Пугачева прослеживается детскость, наивность, желание подражать другому миру, против которого он восстал (вспомним, как выглядел “дворец” Пугачева) .
Глазами главного героя, Петра Гринева, мы видим то жестокого, своевольного человека, подверженного резким колебаниям настроения и жестоко расправляющегося со своими противниками, то политика, окружившего себя людьми, которые “при первой неудаче свою шею выкупят (его) головою”. Затем он предстает как умный человек, помнящий добро и оценить проявленную к нему доброту. Ему не чужды такие понятия, как честь и верность присяге.
В образе Пугачева автору удалось реалистически показать все достоинства и недостатки русского народа: его смелость, удаль, широту натуры совершать необдуманные поступки и в то же время жестокость
Сучасна наука вивчає суспільство як складну саморозвивається систему з точки зору його структурної організації, тобто взаємини складових його основних підсистем та елементів; а також з позицій виявлення чинників соціальної динаміки через опис основних етапів, причин, форм, характеру і типів соціальних змін.
В соціальну систему входять:
· Економічна підсистема - виробничо-розподільні зв'язки і відносини (виробництва, обміну, розподілу і споживання), засновані на розподілі праці і розподілі людей в рамках соціальної структури суспільства з професійно-кастовому ознакою. У неї входять соціальні верстви (страти), стану, цехи, професії і т.д .;
· Політична соціальна підсистема - це керуюча підсистема з відповідними органами керівництва (від вождя племені до парламенту і президента республіки), політичними організаціями та громадськими об'єднаннями. В рамках цієї підсистеми також виділяють різні соціальні групи: перш за все керуючі і керовані - від державного управління до управління в родині або в первинному виробничому, навчальному колективі. Вищі «поверхи» цього управління і набувають характеру політичної підсистеми;
· Соціальна підсистема (що включає в якості підрівнів правову, релігійну, духовну та ін.) - це досить складна форма соціальних зв'язків і відносин, заснована на етнічних, демографічних, національних, культурно-освітніх, релігійних та інших зв'язках між людьми, що представляє собою природний процес формування різноманітних соціальних груп і спільнот людей. Від характеру взаємин людей всередині цих спільнот залежить соціальний клімат, стан ворожнечі або взаємодо що визначають поведінку людей в суспільстві, їх спільні або індивідуальні дії.
Всі ці три соціальні підсистеми існують не ізольовано, а взаємно доповнюють і пронизують один одного: таким чином, соціальна підсистема проникає в виробничу і керуючу сфери, і навпаки, Наприклад, один навчальний колектив можуть становити люди різних національностей, віку, статі та конфесій з проявом особливих, часом специфічних, форм внутрішнього самоврядування.
«Діяти, створювати, битися з обставинами, перемагати або бути переможеним - ось у чому вся радість, все життя здорової людини». Е. Золя
Людина набуває свої особистісні якості тільки в соціальному середовищі, тільки завдяки активній взаємодії з іншими людьми в процесі соціалізації. Самореалізація особистості в культурі відбувається завдяки її активній життєдіяльності, конкретних вчинків і комунікації із соціальним оточенням. Соціальна комунікація (спілкування) - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності. Завдяки соціальній комунікації людиною здійснюється індивідуальний вибір і ранжування між собою соціокультурних програм поведінки, діяльності і спілкування, формування соціальної позиції і відбудовування власного статусно-рольового набору.
Поняття соціального статусу характеризує:
1) місце людини в суспільстві;
2) його оцінку з боку інших людей (що виражається в різних показниках - авторитеті, престиж, привілеї, рівні доходів, нагороди, звання, славу і т.д.).
У кожної людини є не один, а відразу кілька статусів або їх ознак, що утворюють статусний набір індивіда. Статуси можуть бути або головними, або другорядними. Особлива роль, звичайно ж, відводиться головному статусу, який визначає основну спрямованість, зміст і характер її діяльності, стиль життя, його манеру поведінки, коло його спілкування