Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті "Кайдашева сім'я" порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі "кайдашеві звички".
Сюжет, герои и проблематика одной из В.А.Жуковского . - это стихотворный рассказ преимущественно фантастического или героико-исторического характера. Наиболее известной Жуковского является <Светлана>, над которой поэт работал в 1808-1812 г. В качестве свадебного подарка посвящена племяннице Жуковского А. Протасовой. Стремление автора восполнить национальную русскую тем в поэзии увенчалось наибольшим успехом. Он дал совокупность примет русского национального стиля: зима, колокольчик икона. Избушка. Использовал стиль народного сказочного повествования, зачин: <Раз в крещенский вечерок> Здесь фольклорное начало отражено в традиционных для сказок словосочетаниях: <чистая война>, <перстень золотой>, <серые изумруды>. Отображена и этнографическая сторона народного быта: праздник Крещения с его обрядами. В образе Светланы Жуковский впервые намечает характерные черты русского женского типа, как он его понимает: верность, покорность, поэтичность. Далее в входит и лирическая тема, связанная с тоской по милому другу. Потом идет описание приготовления к будущей свадьбе. Приведены подлинные тексты гадальной песни в обработанном виде, с обращением к мифологическому кузнецу. Приготовление к свадьбе со <златым кольцом>, которым предстоит обручится невесте у <святого налоя>. Здесь намеренно в одной фразе повторяется <венец венчаться>, относящихся к самому обряду. Это эпическое начало разрушается своим ответом и погружает нас в лирическую грусть .Дальнейшее развитие сюжета ведет к тому, что Светлана с гаданий на зеркале вызывает жениха. Он опять призывает ехать девушку к венчанию. Но уже во время путешествия <сердце вещее> внушает Светлане тревогу. Она удивлена и настроена долгим молчанием жениха. И в храме встречает их гроб, и происходит не венчание, а обряд отпевания. Однако почему-то кони поносят молодых мимо храма, а потом из-за поднявшейся метели они свернули к одинокой хижине, где жених внезапно исчезает вместе с лошадьми. Светлана входит в хижину и видит. Покойник оживает но он не в состоянии причинить ей вреда. Её молитва перед иконой Картина свадьбы сменилась романтическим пейзажем: гроб с оживающим покойником, белым голубем, символизирующий бога. Мертвец, как ожидалось с самого начала , оказался возлюбленным Светланы, а происходящие оказалось в финале сном. Мораль в том, что вера девушку от жениха-оборотня, который пытался увлечь Светлану с собой в потусторонний мир. И вот лирический эпилог поэмы, возвышающий героиню.В эпилоге лирический пейзаж 6 ручеёк, луг. Заключительные стихи раскрывают смысл её имении. Сюжет драматичен, это поддерживается чередованием эпических и лирических мест. Главная мысль о роли Провидения в нашей жизни.
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті "Кайдашева сім'я" порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі "кайдашеві звички".