ответ: Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. А замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На Землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Але через
хвилину мені здається, що таке життя може настати тільки у тому випадку, якщо все людство замовить собі пропуск в астрал і через нього потрапить в Небесне царство.
Але всі мої ілюзії розпадаються у ту саму мить, коли, вийшовши на вулицю, я бачу худі й заморені обличчя літніх людей, що мусять увесь день стояти на морозі лише для того, щоб випрохати жменьку монет на хліб, або коли я бачу птахів у калюжі нафти, або коли стільки іде грошей на озброєння, або коли дивлюсь кримінальну хроніку.
Ось тоді мені здається, що у людства немає майбутнього або на нього чекає таке майбутнє, що краще б його не було.
Але усе-таки мені здається, що ми не настільки нерозважні, щоб допустити це. Майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.
♥️
Объяснение:
Брати Юнатан і Карл Лейон[К 1] живуть разом з матір'ю в безіменному шведському містечку в бідній квартирці на третьому поверсі дерев'яного будинку. Старший, тринадцятирічний Юнатан, красивий, спритний, талановитий хлопчик, його люблять діти, для яких він придумує різні ігри і пригоди, а дорослі не втомлюються ним захоплюватися. Молодший, дев'ятирічний Карл (або Сухарик, як називає його брат), негарний, боязкий, сором'язлива і слабка дитина, він смертельно хворий[К 2] і прикутий до ліжка. Але, незважаючи на велику різницю, брати дуже прив'язані один до одного.
Солдат Тенгіля в «Світі Астрід Ліндгрен»
Коли Карл випадково дізнається, що скоро помре, Юнатан розповідає йому про далеку країну Нангіялу, в яку нібито потрапляють люди після смерті. У цій чарівній країні, де «час багать і казок», а пригоди трапляються «з ранку до вечора і навіть вночі», Карл буде абсолютно здоровий і зможе робити все, що захоче. Братів засмучує лише довга розлука, яка їх чекає, коли Карл помре. Але трапляється по-іншому: першим гине Юнатан, рятуючи Карла з пожежі. Шкільна вчителька, захоплена вчинком Юнатана, дає тому в некролозі прізвисько "Лев'яче Серце". Карл між тим дуже сумує: Нангіяла здається йому лише втішною вигадкою, а думка про вічну розлуку з коханим братом нестерпна. Але в один з вечорів на вікно сіла біла голубка, і Карл вирішив, що то сам Юнатан з'явився до нього з Нангіяли. Одного разу, через два виснажливі місяці[К 3], у хлопчика виникає передчуття, і ввечері він залишає матері записку: «Не плач! Ми побачимося в Нангіялі».
Однак у казковій Нангіялі, в яку так хотів потрапити Карл, настав «час страшних казок». Тенгіль, правитель Карманьяки, захопив одну з двох долин Нангіяли - Тернову - і за до драконихи Катли тримає її жителів у рабській покорі. Мужні повстанці під проводом Урвара опираються владі Тенгіля, їм допомагають жителі вільної Вишневої долини під керівництвом мудрої «королеви голубів» Софії, помічником якої стає Юнатан. Але в Вишневій долині об'являється таємний зрадник, він відкриває ворогові ім'я вождя повстанців, і Урвара кидають у печеру Катли. Юнатан Лев'яче Серце вирушає в Тернову долину, щоб спробувати його врятувати, а Карл, не витримавши нової розлуки з братом і наляканий сном, де той кличе його на до йде в гори. Він стає свідком зустрічі солдат Тенгіля зі зрадником, яким виявляється господар заїзду «Золотий півень» Юссі. Солдати полонять Карла і відвозять у Тернову долину, однак той знаходить притулок у старого Матіаса, видавши себе за його онука. Виявляється, що в будинку Матіаса переховується і Юнатан.
У Терновій долині - голод, насильство і страх, але мешканці не зламані, вони готують повстання, але їм не вистачає ватажка. Юнатан і Карл пробираються за міську стіну і вирушають в Карманьяку, де бачать дракониху Катлу прикуту у замку Тенгіля. Юнатан розповідає, що дракониха, отямившись від тисячолітнього сну, виповзла з печери й напала на замок. Скликаючи воїнів, Тенгіль протрубив у ріг, і Катла несподівано йому підкорилася. В останній момент герої встигають визволити засудженого до смерті Урвара з печери Катли. Карл ховається від погоні людей Тенгіля і зустрічає Софію і Юссі. Софія не вірить, що Юссі зрадник, але Карл згадує, як солдати поставили тому на груди клеймо Катли. Викритий Юссі кидається навтьоки в човні, але течія відносить його в Кармафаллет, водоспад, де за переказами живе велетенський змій Карм, заклятий ворог Катли.
Починається повстання, на до приходить загін з Вишневої долини. У розпал страшної битви з'являється Тенгіль зі своєю драконихою Катлою, бо він заздалегідь відправився в Тернову долину, щоб покарати її жителів. Здається, що всі повстанці загинуть, але Юнатан безстрашно скаче вперед і вихоплює ріг з рук Тенгіля. Тенгіль і його армія гинуть від вогню з пащі чудовиська, тепер підвладного Юнатану .
Жителі долин оплакують загиблих і радіють здобутій свободі. Але Юнатану належить ще одна небезпечна справа - він повинен відвести слухняну йому дракониху в Карманьяку і прикувати її там до скелі. Карл вирушає разом з ним. Все йде добре, але коли брати перетинають підвісний міст над водоспадом Кармафаллет, коні лякаються рику Катли. Ледь не впавши з мосту, Юнатан упускає ріг, і дракониха нападає. Захищаючи брата, Юнатан зіштовхує на Катлу величезного каменя, і та падає в водоспад. Несподівано з'являється Карм. У жорстокій битві чудовиська вбивають одне одного. Обпалені вогнем Катли, вмирають улюблені коні хлопчиків. Юнатан, побіжно зачеплений полум'ям, паралізований. Він зможе знову рухатися лише в Нангілімі, казковій країні, куди потрапляють загиблі в Нангіялі. Карл вирішує до старшому братові: піднявши його на спину, він готовий зробити крок у водоспад...
Повість закінчується вигуком Карла Лев'яче Серце: «Я бачу світло!».
Объяснение:Здесь ответт
1) Заманивать
2) Манилов-приятный человек.Отсутствие задора и четкой позиции по тому или иному вопросу делает невозможным долгое общение с ним. Манилов был учтив и любезен.
3)Внешность Манилова не является чем-то выдающимся, ярким, запоминающимся. Напротив, автор открыто заявляет, что описывать людей, подобных хозяину имения, крайне сложно и неприятно, так как они ничем особо не выделяются
4)дом манилова описание, мертвые души манилов дом, кабинет манилова, интерьер дома манилова.
5)ответ один: «Много». Образ Манилова примечателен тем, что он дал хождение такому понятию, как "маниловщина", что означает благодушно-мечтательное отношение к жизни, сочетающееся с праздностью и бездеятельностью.