У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни — матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати. Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни. Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе — всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки. Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно. Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здається, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона — його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того — він захоплювався би нею, її вчинком. Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати". Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері —
А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя. Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози — сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна — мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого — їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.
можешь что-то изменить чтобы не звучало так трагично и перезагружено, надеюсь
Відповідь:повідання А. Чехова "Товстий і тонкий" я читала двічі. Влітку я прочитала його сама, але оповідання мені не сподобалося. У ньому багато незрозумілих слів: Герострат, статський радник, колезький асесор. Але коли ми в класі читали його ще раз і грали в ролях, оповідання мені дуже сподобалося. Товстий мені здавався набундюченим і неприємним, але виявилося, що це не так. Він колись учився з тонким і тепер на високій посаді, але зовсім не хоче, щоб його шкільний товариш говорив із ним, як підлабузник. Тонкий чомусь зовсім себе не поважає. Спочатку він говорить із товстим як товариш, а потім "зблід, скам'янів", весь зіщулився й згорбився. "На обличчі тонкого було стільки благоговіння, солодкуватості", що і товстому, і мені стало неприємно.
Жаль, що ті недоліки, про які писав Чехов колись, не зникли. Досі є люди, які намагаються догодити комусь аж через край. Так говорить моя мама. Але у своєму житті я таких людей, як тонкий, ще не зустрічала.
Оповідання мені сподобалося ще й тим, що воно коротке та яскраве, і слів небагато. Але потрібно багато міміки, характеру, пластики для того, щоб прочитати ролі в оповіданні. Я хочу бути артисткою, тому це "театральне" оповідання мені дуже сподобалося.
Пояснення: