Свою повість «Собаче серце» Михайло Булгаков так і не побачив надрукованою. До друку її допустили лише в 1987, через 62 роки після написання, але саме завдяки цьому вона залишилась не спаплюженою псевдо-критиками, котрі не знали жалю до всього того, що брало під сумнів методи радянської побудови суспільства . Це була остання сатирична повість автора.
В основі твору лежить неймовірний випадок перетворення собаки в людину. Це сталося в результаті експерименту медика-науковця Преображенського: він пересадив собаці залози внутрішньої секреції
алкоголіка і злодія Клима Чугункіна. Результат експерименту дивовижний – собака поступово перетворюється на людину (Поліграфа Поліграфовича Шарікова). Але в нього залишаються деякі собачі навики (ненависть до котів) та дурні звички Клима Чугункіна.
Преображенський разом з доктором Борменталем намагаються його перевиховати, але всі заходи не дають необхідних результатів. Шаріков лише нахабніє і створює нові проблеми. Професору не залишається іншого виходу, крім повернути його до собачого
стану.
В особі Шарікова Булгаков втілив картину суспільного укладу 20-х років. Абсурдний науковий експеримент допомагає яскраво висвітлити абсурдність тогочасного суспільства. Шаріков, котрий являється своєрідним продовженням шахрая Чугункіна, стає цілком підходящим для тогочасної радянської влади. Восьмикімнатна квартира науковця розглядається як посягання на волю, на зборах «жилтоваришів», замість вирішення побутових проблем, хором співають пісні, а загальна бідність рахується, як початок нової ери.
Отож, основною проблемою повісті Булгакова стало людське суспільство в складну перехідну епоху. Автор наголошує, що все залежить від звичайної людини: від її моральності, вибору, та від того, яке в неї серце.
Свежая струя пробежала по моему липу. Я открыл глаза: утро зачиналось. Еще нигде не румянилась заря, но уже забелелось на востоке. Все стало видно, хотя смутно видно, кругом. Бледно-серое небо светлело, холодело, синело; звезды то мигали слабым светом, то исчезали; отсырела земля, запотели листья, кое-где стали раздаваться живые звуки, голоса, и жидкий, ранний ветерок уже пошел бродить и порхать над землею. Тело мое ответило ему легкой, веселой дрожью. Я проворно встал и подошел к мальчикам. Они все спали как убитые вокруг тлеющего костра; один Павел приподнялся до половины и пристально поглядел на меня.
Я кивнул ему головой и пошел восвояси вдоль задымившейся реки. Не успел я отойти двух верст, как уже полились кругом меня по широкому мокрому лугу, и спереди, по зазеленевшимся холмам, от лесу до лесу, и сзади по длинной пыльной дороге, по сверкающим, обагренным кустам, и по реке, стыдливо синевшей из-под редеющего тумана, - полились сперва алые, потом красные, золотые потоки молодого, горячего света... Все зашевелилось, проснулось, запело, зашумело, заговорило. Всюду лучистыми алмазами зарделись крупные капли росы; мне навстречу, чистые и ясные, словно тоже обмытые утренней прохладой, принеслись звуки колокола, и вдруг мимо меня, погоняемый знакомыми мальчиками, промчался отдохнувший табун... Я, к сожалению, должен прибавить, что в том же году Павла не стало. Он не утонул: он убился, упав с лошади. Жаль, славный был парень!
Свою повість «Собаче серце» Михайло Булгаков так і не побачив надрукованою. До друку її допустили лише в 1987, через 62 роки після написання, але саме завдяки цьому вона залишилась не спаплюженою псевдо-критиками, котрі не знали жалю до всього того, що брало під сумнів методи радянської побудови суспільства . Це була остання сатирична повість автора.
В основі твору лежить неймовірний випадок перетворення собаки в людину. Це сталося в результаті експерименту медика-науковця Преображенського: він пересадив собаці залози внутрішньої секреції
алкоголіка і злодія Клима Чугункіна. Результат експерименту дивовижний – собака поступово перетворюється на людину (Поліграфа Поліграфовича Шарікова). Але в нього залишаються деякі собачі навики (ненависть до котів) та дурні звички Клима Чугункіна.
Преображенський разом з доктором Борменталем намагаються його перевиховати, але всі заходи не дають необхідних результатів. Шаріков лише нахабніє і створює нові проблеми. Професору не залишається іншого виходу, крім повернути його до собачого
стану.
В особі Шарікова Булгаков втілив картину суспільного укладу 20-х років. Абсурдний науковий експеримент допомагає яскраво висвітлити абсурдність тогочасного суспільства. Шаріков, котрий являється своєрідним продовженням шахрая Чугункіна, стає цілком підходящим для тогочасної радянської влади. Восьмикімнатна квартира науковця розглядається як посягання на волю, на зборах «жилтоваришів», замість вирішення побутових проблем, хором співають пісні, а загальна бідність рахується, як початок нової ери.
Отож, основною проблемою повісті Булгакова стало людське суспільство в складну перехідну епоху. Автор наголошує, що все залежить від звичайної людини: від її моральності, вибору, та від того, яке в неї серце.