Антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. Вона — вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад — еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню.
Література є відображенням людського життя. Появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи — древні греки і древні римлян.
Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів — еолійського, іонійського, дорійського, Починаючи з ІІІ ст. до н.е. в лоні грецької літератури почала розвиватися римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу — античну.
Китайська поезія періоду Тан — поезія VIII–IX століть, яка розвивалась в період існування династії Тан і характеризувалась багатством жанрів, тем, образів. У цей час творили близько двох тисяч поетів, які написали близько 48 900 віршів. Це стало можливо тому, що вміння писати вірші стало обов'язковим імператорським іспитом для охочих стати чиновником. У Танській імперії складали свої вірші прославлені поети Лі Бо (701–762 рр.), який написав близько ЗО томів ліричних творів, Ду Фу (712–770 рр.), Бо Цзюйі (772–846 рр.), який своєю творчістю намагався захистити селянина від несправедливості, поет-художник Ван Вей (701–761) та