Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів. Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ–ХVІІ ст.). Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається у протиставленні матеріального і духовного, емоційного і раціонального, природного і божественного. Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності. Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів. Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи. Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості. Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.
Бирюк отпустил мужика,потому что в неё сострадание пересилило принципы и доводы.Мужик воровал лес не от хорошей жизни,его толкнула крайняя нужда на воровство.Крестьяне выживали,не жили,а пытались выживать.Бирюк в душе добрый и великодушный,он сам живут тяжёлым трудом,поэтому он понимает мужиков,которые из-за нищеты идут на воровство.Отпустив мужика,Бирюк отворачивается,чтобы не передумать,он подвергает себя штрафу за украденное дерево.Но чувства взяли верх над разумом,сострадание и человечность заставляют Бирюка закрыть глаза на воровство,хотя лесник такой же нищий,его жизнь убога и одинока.
Брат писателя М. П. Чехов рассказывал, что Антон Павлович на врачебной практике в Воскресенской больнице однажды видел, как неопытный студент, заменивший врача, не мог вырвать у больного зуб и только сломал коронку. Пациент выругался и ушел. В воспоминаниях о Чехове неоднократно описывалось, как в гимназические годы братья Чеховы изображали прием у зубного врача. Антон большие щипцы для углей совал в рот брата Александра и после долгих усилий вытаскивал оттуда огромный зуб — пробку.
Этот излюбленный сюжет Чехов использовал в своем рассказе, который имел характерный подзаголовок «Сценка» .
Герой рассказа — фельдшер Курятин проявляет качества, которые Чехов в людях очень не любил — невежество и самоуверенность
Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності.
Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів. Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи.
Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо.
Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості.
Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.