Національне і глобальне в сучасній культурі
На сучасному етапі розвитку, напевне не знайдеться сфери суспільного
життя, котре не зазнало би впливу процесу глобалізації. І культура не є
винятком. Глобальні соціальні реалії нівелюють кордони національних
культур, їхні релігійні,політичні та етнічні традиції. З огляду на це теоретики
глобалізації задають слушне запитання – чи призведе прогресуюча
гомогенізація культур до їх сплаву в « глобальну культуру», або локальні
культури залишаться, зміниться лише контекст їхнього існування. Відповідь
на це запитання предпологає з’ясувати, що саме розуміється під глобальною
культурою. Отже мета нашої статі проаналізувати науковий дискурс з
особливостей становлення та існування глобальної культури.
Дослідження з даної проблематики викладені в працях таких вчених як
Аппадурай А., Бергер П., Гідденс Е., Ірхін Ю., Неклесса О., Робертсон Р.,
Смит Е.,Спайбі Т., Хантінгтон С.
В рамках статті ми зробимо короткий огляд двох протилежних концепцій
світової наукової дискусії з приводу глобальної культури. Представники
першого напряму ( Бергер П., Робертсон Р.,Спайбі Т.,Хантінгтон С.)
розглядають феномен глобальної культури як органічне следствие
універсальної історії людства, вступившего в 15 сторіччі в епоху
глобалізації, яка в свою чергу сприймається як процес стискання світу, його
перетворення в єдину соціокультурну цілісність[]. Один із засновників цього
підходу Робертсон Р. вважав, що глобалізація має декілька вимірів і один з
них це культурний, який в сутності є процесом світової експансії
стандартних символів, естетичних і поведінкових патернів, що продукуються
західними ЗМІ та транснаціональними корпораціями.[]Яскраво ілюструє цей
процес відверте висловлювання американського історика Стила Р.
«Культурний тиск за до Голлівуду та Макдональдсів відчутний у
кожному куточку світу, і цей тиск підриває інщі суспільства. Відрізняючись
від інших загарбників, нас не задовольняє підлеглість всіх – ми наполягаємо
на тому, щоб вони стали схожими на нас.»[] Бергер і Хантінгтон прямо
заявляють, що глобальна культура американська за своєю ґенезою та
сутністю, але вона не пов’язана з історією США. Головним фактором її появи
та розповсюдження є англійська мова. Вони виділяють в ній два рівні
функціонування – елітарний та популярний. Елітарний рівень представлений
практиками,ідентичністю, віруваннями та символами міжнародного бізнесу
та клубами міжнародних інтелектуалів. Популярний рівень – це культура
масового вжитку. []
Спайбі Т. виділяє істотні частини без яких американська культура не
змогла би стати «першою всесвітньою, дійсно глобальною культурою»[] Це
передусім еволюція засобів комунікації – від вітрильних судів до розробок в
області аеронавтики; від електричного телеграфу до Інтернету; від радіо до
телевізійного і супутникового мовлення.
Принципово іншої позиції дотримується Сміт Е. Соціокультурна динаміка
образу глобальної культури трактується ним, як історія формування
ідеологічної парадигми культурного імперіалізму – тобто поширення
національних сентиментів та ідеологій до вселенських масштабів,
нав’язування їх в якості всезагальних цінностей та досягнень всесвітньої
історії.[] Тобто відбувається культурна експансія. В цьому контексті Ірхін Ю.
визначає характерні риси цієї експансії:
1.перенесення образу життя та орієнтації;
2.розповсюдження західної культури як універсальної, котра виключає інші
види культури;
3.бажання досягнути культурного внедрения політичних і інщих цілей;
4.однобічний поток інформації від «центру» до «перефирії»
5.формування в залежних країнах прозахідної культурної еліти, яка повинна
слугувати фундаментом належного впливу.
Головною перепоною для цієї експансії є історично закріплені національні
культури. «Одне слово, безчасова глобальна культура не відповідає поточним
потребам і не навіює спогадів. Якщо пам’ять — чільний момент в
ідентичності, ми не можемо побачити ні глобальної ідентичності в розвитку,
ні прагнень до неї, ані жодної колективної амнезії, яка б до замінити
наявні «глибокі» культури космополітичною «поверхневою» культурою.
Остання залишається мрією небагатьох інтелектуалів. Вона не зачіпає жодної
струни серед величезної маси людей, поділених на звичні спільноти за
класом, статтю, регіоном, релігією і культурою».[]Концепція Сміта Е.
націлена на розвінчання авторитетного наукового міфу сучасності про
історичність феномену глобальної культури,органічність її структури та
функцій.[]
Объяснение:
2. Для Наполеона война - всего лишь игра, лишний раз доказать какой он главный и сильный. Он не переживает за своих солдат, и не думает о том, что убивает тысячи людей, как русских, так и других стран.
3. Во-первых, Кутузов - отличный военноначальник, который, в первую очередь, всеми пытается сохранить русскую армию. Он уже стар, ослеп на один глаз, толст. Практически, на каждом заседании он засыпает, и вовсе не слушает своих напарников (если можно так назвать). Это ясно даёт нам понять, что это ему неинтересно (мнение других) и он не особо и хочет это слушать. Кутузов - истинный патриот, которого то признают, то отрицают. Во время Бородина он понимает, что русские люди выигрывают, и русские войска не отступают.
Наполеон же толс, ещё не стар. Но все его деййствия только ради него для себя, чтобы получить славу. Он не особо уважает и любит своих солдат, не переживает на них. Главное для него - это дойти до России и встретится с Александром 1. В начале Бородина он очень переживает, не спит всю ночь. Видимо, предчувствует нелегкое сражение. После сражения он также продолжает наступать. Но вот в конце всего произведения, он позорно сбежит из Москвы, из-за голода и холода.
Попыталась как можно лучше рассказать)