1)Дурна дбайливість, усуває від нього необхідність зусиль, вбиває в ньому всі шанси на більш повну життя.
2)Сонячні промені зігрівали їхні обличчя, весняний вітер, як ніби змахуючи невидимими крилами, зганяв цю теплоту, замінюючи її свіжою прохолодою.
3)Однак з часом стало з'ясовуватися все більш і більш, що розвиток сприйнятливості йде головним чином в бік слуху.
4)Пам'ятай смертний час, пам'ятай трубний глас, Пам'ятай з життям розлуку, Пам'ятай вічну муку ...
5)На наступний день, сидячи на тому ж місці, хлопчик згадав про вчорашній сутичці. У цьому спогаді тепер не було досади. Навпаки, йому навіть захотілося, щоб знову прийшла ця дівчинка з таким приємним, спокійним голосом, якого він ніколи ще не чув. Знайомі йому діти голосно кричали, сміялися, билися і плакали, але жоден з них не говорив так приємно. Йому стало шкода, що він образив незнайомку, яка, ймовірно, ніколи більше не повернеться.
6)І звуки летіли і падали один за іншим, все ще занадто строкаті, надто дзвінкі ...
7)Він відчував тільки, як щось матеріальне, що пестить і тепле стосується його особи ніжним, що зігріває дотиком.
8)Далі за річкою чорніли розіпріла ниви і парили, закриваючи майорить, хто вагається серпанком далекі халупи, криті соломою, і смутно замалювати синю смужку лісу.
9)Вийняли другі рами, і весна увірвалася в кімнату з подвоєною силою.
10)За вдачею він був дуже живим і рухливою дитиною, але місяці йшли за місяцями, і сліпота все більш накладала свій відбиток на темперамент хлопчика, який починав визначатися.
11)Для нього цей світлий осінній день був темною вночі, тільки оживленною яскравими звуками дня.
Відповідь: Українська природа, народні образи і традиції в повісті "Сліпий музикант":
Володимир Галактіонович оспівував чарівну красу природи України, з теплотою ставився до українського народу, виділяв його працьовитість, співучість, гостинність, прагнення незалежності. У творі «Сліпий музикант» автор описує українську природу, змальовує народні образи, традиції та обряди. До народних можна віднести таких персонажів, як слуга Іохім, старий козак, Хведько, Кандима.
Звертається письменник і до історії України, згадуючи Запорізьку Січ, зображуючи кошового, убогих співців, бандуристів, поета-козака Юрка. Не оминає стороною Короленко і українські традиції: «…а тиха пісня, сумна українська думка дзвеніла та плакала в темних кімнатах, розм’якшуючи материнське серце». Автор змальовує «Козачок», згадує пісні України:
«Ой, там на горi тай женцi жнуть,
А по-пiд горою, по-пiд зеленою
Козаки iдуть!..»
З особливим теплом він описує корчму,вечорниці, сопілку з верби, чуприну, що говорить про сум автора за Україною та особливе ніжне ставлення до неї.
Пояснення: