Леся Українка… Під цим іменем ми знаємо доньку досить відомої української дитячої письменниці Олени Пчілки, Ларису Косач-Квітку. Хто ж вона, ця тендітна дівчина з сумними очима? Леся була і поетесою, і драматургом, і публіцистом. А ще вона мала великий дар музиканта. Та тяжка хвороба – туберкульоз кісток – стала на заваді тому, щоб дівчина обрала музику справою свого життя. Дуже важко було дівчині прощатися з музикою, та вибору вона не мала. Саме про це пише Леся у вірші «До мого фортепіано»:
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
Леся Українка не могла відвідувати школу, адже хвороба часто не давала їй навіть піднятися з ліжка. Та, не дивлячись на це, дівчина стала високоерудованою людиною, самостійно вивчила більше десяти мов. Леся ніколи не здавалася. Вона обрала собі шлях, яким йшов Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко – шлях поета-борця, поета-пророка. Недарма у своїй творчості вона постійно перебувала у пошуках ідеалу борця за народне щастя. Леся з повагою ставилася до сильних духом, гордих та цілеспрямованих людей. Вона не визнавала слабкодухості, вважала, що у того, хто веде за собою народ, немає права на поразку. Її герої різні, але їх об`єднує саме ця риса.
У багатьох віршах Лесі Українки йдеться саме про боротьбу народу за національну гідність та волю. Візьмемо, наприклад, поезію «Досвітні вогні». Мені здається, що цей вірш схожий на поезію І. Франка «Каменярі». Леся показує в алегоричному образі вогнів передову прогресивну думку. І хоча ще сплять промені сонця, та вже горять досвітні вогні, засвічені руками робітників.
Леся щиро вірить у майбутнє свого народу, у те, що він не скориться та підніметься нарешті з колін. Мене вражають герої поезії «Досвітні вогні», що «сіють квітки на морозі», адже саме вони завдяки своїй силі духу та безстрашності проклали стежку у наше сучасне життя.
Сама ж поетеса також не збиралася покладатися на волю обставин. Не дивлячись на страшну хворобу, вона продовжувала жити і творити. Власне життя Леся Українка не може відділити від життя свого народу – саме для нього вона дихає і пише. Але як же складно було їй це робити:
Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні…
Саме праця і вічна боротьба супроводжували Лесю Українку все життя. Можливо, саме тому Іван Франко назвав її наймужнішим поетом України. У наш час люди не хочуть боротися – сидять і чекають, доки стане краще. Часто навіть молодь жаліється, що немає роботи, мало платять… А щоб щось змінити – діяти нікому не хочеться. Але ж з неба нічого не падає! І щоб чогось досягти, треба багато і наполегливо працювати. Життя Лесі Українки – яскравий приклад цьому!
В рассказе «Запах мысли» Шекли показывает аварийную ситуацию в космосе, когда почтовый корабль совершает вынужденную посадку на первую попавшуюся планету, в атмосфере которой достаточно кислорода для дыхания человека. 11о каждая незнакомая планета грозит человеку как неизвестной флорой, так и враждебной фауной. Пилот потерпевшего аварию космического корабля Лерой Кливи в ожидании сталкивается на этой планете с странными зверями, не имеющими ни глаз, ни ушей, но которые каким-то образом преследуют его. Кливи, наконец, понимает, что хищники ориентируются по «запаху" его мыслей. Лерой Кливи смог только благодаря силе своего разума, так как человек, действительно, существо разумное и может найти выход в экстремальной ситуации, благодаря усилиям воли и разума. Кливи последним усилием воли заставляет хищников отступить, представив себя огнем, сжигающим все на своем пути. Вот оно Но каково же было его разочарование, когда дождь погасил весь огонь. Оказывается, это подоспел корабль и, увидев бушующий пожар, команда включила систему пожаротушения удивило то, что на теле Лероя Кливи, который стоял в самом центре пожара, не было ни одного ожога... Сила разума, сила воли, неординарное мышление, Вот что выделяет человека среди животного мира. Эти качества ему сконцентрироваться и выжить в неблагоприятных условиях, выстоять в борьбе со стихиями.
Извини, миниатюра не получилась, но можно выписать какие либо части из этого эссе.
Манилов, фамилия от глагола "манить", "заманивать", иронически
обыгрывается Гоголем, пародирующим лень, бесплодную мечтательность, прожектерство, сентиментальность.
Так автор подчеркивает мечтательность героя, его полную
оторванность от реальной жизни.
Фамилия Собакевич напоминает о животном мире.
И Гоголь подчеркивает животное начало персонажа
(грех чревоугодия).
Фамилия его формально не связана с внешним обликом:
он похож "на средней величины медведя";
его имя- Михайло Семенович - также указывает на
фольклорного медведя.
Однако ассоциативно фамилия соответствует характеру
и портрету: у Собакевича "бульдожья" хватка и лицо;
кроме того, к людям он относится, как цепной пес :
"да уж нрав такой собачий: не могу не доставить
удовольствие ближнему".
При слове коробочка представляется что-то практичное,
связанное с хозяйством.
Эта фамилия как нельзя лучше подходит помещице.
Коробочка пытается при к обстоятельствам,
проявить хитрость, но она остается консервативной
и примитивной (коробкой) .
И, возможно, наиболее меткое высказывание о ней-пусть
и грубое-дубинноголовая" (так называет её Чичиков
по воле автора) .
Фамилию Коробочка нщё и соотносится с ловушкой для героя
и шкатулкой Чичикова. Павел Иванович приехал к Коробочке,
а "из коробочки ему уже не было выхода", т. е. герой, сам того
не подозревая, обеспечил полный крах своего дела.
Метонимически Гоголь сравнивает Ноздрева с его же
шарманкой, вернее с неугомонной дудкой.
Дудка (ноздря) в шарманке Ноздрева совершенно точно
повторяет сущность хозяина, его бессмысленно-задорный
нрав: "Уже Ноздрев давно перестал вертеть,
но в шарманке была одна дудка очень бойкая,
никак не хотевшая угомониться, и долго еще потом
свистела она одна".
Фамилия Ноздрева говорит и о природном чутье к
картёжной игре, выпивке и скандалу, ярмаркам и балам;
"Чуткий нос его слышал за несколько десятков верст, где была
ярмарка со всякими съез ".
Фамилия Плюшкин напоминает о чем-то сплюснутом,
потерявшем первоначальную форму. И действительно,
этот герой у Гоголя потерял свой внутренний облик.
Об этом нам говорит писатель, передавая историю
жизни Плюшкина.
Объяснен