ОбъясБіблійні мотиви та образи в творчості українських письменників 19-20 століть
Кінець ХІХ — початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Донедавна українську літературу кінця ХІХ — початку ХХ ст. не досліджували комплексно, як систему, не вивчали об’єктивно, із врахуванням усіх мистецьких явищ і фактів, не розкривали широту й різноманітність оновлення стильових особливостей літератури. В останні роки інтерес дослідників-літературознавців до цієї культурної епохи значно зріс, що викликало неоднозначні, інколи навіть діаметрально протилежні погляди на проблему визначення художніх методів та стилів художньої літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу, проблема поєднання традицій та новаторства в літературі.
Українська література кінця ХІХ — початку ХХ ст. – явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов’янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму – художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.
В історії української літератури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.
Бiблiя (книга) — визначна пам'ятка свiтової лiтератури. На сторiнках Бiблiї багато прекрасних, поетичних легенд. Цi легенди давним-давно iснували в народi i передавались з уст в уста. Потiм, через багато столiть, мудрецi i поети почали в рiзний час записувати їх, потiм цi записи були зiбранi в "Бiблiю". Ця книга включає в ритуальнi i юридичнi кодекси, iсторичнi хронiки, мiфи, народнi пiснi (переможнi, величальнi, поховальнi, сатиричнi, любовну лiрику тощо).
Iз часiв середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з Бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiдно до вимог та iдей свого часу.
Найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтератури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя. До неї не раз звертався Тарас Шевченко ("Чигирине, Чигирине...", поеми "Сон" i "Кавказ", "Саул", "Не нарiкаю я на Бога") i Пантелеймон Кулiш ("Дума", "Старець", "Неньчина пiсня"). Цю притчу у демократично-просвiтительському дусi перетлумачують Юрiй Федькович ("Нива", "Дикi думи", "Думи мої, дiти мої") Михайло Старицький ("На новий рiк", "Нива").
Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузького просвітянства, "грубого реалізму", бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Своєрідність літературного розвитку кінця ХІХ – початку ХХ ст. розуміли вже сучасники. У 1901 р. І.Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих українських письменників у статті "З останніх десятиліть ХІХ віку": "Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письменників, до яких належать Ольга Кобилянська, В.Стефаник, Л.Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері" [1, 108]. У цій статті І.Франко велику увагу приділяв дослідженню нових особливостей літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст., правдиво висвітлив ті риси, що відрізняли "нову школу" літератури від "старої", а в статтях, "Старе й нове в сучасній українській літературі", "Принципи й безпринципність" та ін. продовжив розмову на цю тему.
Академік О.І.Білецький зауважував, що література кінця ХІХ — початку ХХ ст. – це час народження нової формації реалізму, для якої не знайшли ще вдалої назви, хоч для кожного ясно, що реалізм М.Коцюбинського, В.Стефаника, С.Васильченка та ін. відрізняється від реалізму їхніх попередників: "Це в усякому разі народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти просвітянства, що вироджувалося, проти декадентства і "чистого мистецтва"" [2, 70].
После одной из самых ярких глав «Переправа» идет глава «О войне». Она построена в виде авторских рассуждений о том, как должны себя вести русские солдаты в тяжелое военное время. А.Т. Твардовский поднимает тему ответственности за жизнь Родины.
Глава «О войне» имеет довольно малый объем: всего 16 четырехстрочных строф. Однако смысловое содержание, отраженное в данной главе, велико – автор выражает свою позицию относительно войны и действия в ней русских войск. На то, что в основе главы – рассуждения, говорит название – «О войне».
Композиционно глава не зависит от других глав поэмы «Василий Теркин», она автономна и не требует обращения к другим эпизодам произведения А.Т. Твардовского. Глава «О войне понять основную мысль, вновь акцентировать на ней внимание. Это было огромной целью для писателя, который планировал, что его поэма станет источником мотивации русского народа. Автор дает советы и наставления в главе в надежде на то, что русские солдаты проявят себя в войне как герои. Одну даже главу «О войне» можно назвать настоящей национальной книгой пробудить у народа чувства патриотизма. Автономность каждой главы связана, прежде всего, с тем, что солдаты, участвующие в сражениях, для которых и работал Александр Трифонович Твардовский, не всегда могли прочитать все главы, а отдельные могли передавать смысл «книги про бойца».
Начинается глава авторскими словами, посвященными любви к жизни. Автор говорит о том, что, несмотря на то, что он является любителем жизни, он готов ради своей Родины погибнуть.
Заканчивается глава полной уверенностью в том, что необходимо защищать свою страну от вражеских войск, чтобы защитить детей.
Главное и единственное действующее лицо в данной главе – автор.
А.Т. Твардовский, с самых первых дней оказавшись на фронте, знал, о чем говорил. Ему удалось воплотить в своем произведении идею сплочения всего русского народа. Мнение автора, перекликающееся с позицией Василия Теркина, заключается в том, что несмотря на нежелание участвовать в войне, которая является лишь истреблением всего человечества, необходимо переступить все тяготы и бороться за существование своей страны, которая находится в большой опасности.
А.Т. Твардовский подчеркивает необходимость защиты Отечества, звучит мысль об ответе каждого русского человека за судьбу Родины.
Писатель говорит о том, что неважно, кем является человек, важно, что он является частью народа.
А.Т. Твардовский уверен, что русский человек должен переживать судьбу своей Родины вместе с ней, что ему нужно бороться за нее и не сбегать, аргументируя тем, что «твоя нынче хата с краю».
Необходимо, по мнению автора поэмы «Василий Теркин», жить мыслью народа, а не собственной: «Не велик тебе расчет думать в одиночку», «На войне себя забудь». Свою индивидуальность нужно проявлять только героическими подвигами.
А.Т. Твардовский, рассуждая о войне, сравнивает ее с прежними разрешения вражеских конфликтов: военные действия не похожи ни на «стенку на стенку», ни на кулачные бои. Война – «гораздо хуже».
Но несмотря на трудности, военные тяготы и постоянное присутствие смерти в жизни русского народа, писатель призывает русский народ «немца бить», не давая ему отсрочки. Защита Родины – вот главная проблема, поднятая А.Т. Твардовским в главе «О войне». Останешься ли ты жив или погибнешь в бою – неважно, важно – сохранение Родины. Жертвы неминуемы и неизбежны, но без них нельзя победить врага. Ведь самое важное для нации – продолжение рода, «лишь бы дети, говорят, были бы здоровы».
«О войне» - одна из наиболее ярких глав, выражающих общую идею произведения: необходимость защищать и оберегать Родину от врага. По мнению автора, только благодаря солдатам держалась и будет держаться слава и величие такой большой страны, как Россия.
1)Утро в деревне. Пробуждение Яшки.
2)Яшка будит Володю.
3)Обида Яшки
4)Дорога к речке. Примирение мальчиков.
5)Рассказы Яшке о соме, о другой рыбы, о птицах.
6)Мрачный омут. Осьминоги на дне.
7)Начало рыбалки. Рыба сорвалась.
8)Яшка вытаскивает леща.
9)Володина удочка сползает к берегу. Володя падает в воду.
10) Яшка пытается убежать, но возвращается к омуту.
11)Яшка пытается вытащить Волою, но выскакивает на берег.
12)Яшка ныряет за Володей 2 раз, вытаскивает его на берег.
13)Яшка оказывает Володе тресёт его за ноги.
14)Володя
15)Яшка и Володя плачут.