Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
12 подвигов Геракла:
1) борьба с Немейским львом, которого герой задушил;
2) уничтожение лернейской гидры, ядом которой Геракл намазал стрелы, и потому наименьшая рана от его стрелы считалась смертельной;
3) охота на Ериманфского вепря, который опустошал Аркадию;
4) ловля Керинейской лани с золотыми рогами и медными ногами;
5) уничтожение стимфалийских птиц, которые имели медные когти, крылья, клювы и перья, которые служили им в качестве стрел;
6) получение для дочери Еврисфея Адметы пояса царицы амазонок Ипполиты;
7) очищение Авгиевых конюшен на протяжении одного дня;
8) преодоление Критского быка, который изрыгал пламя (этого быка Посейдон подарил Миносу);
9) победа над царем Диомедом, который бросал чужестранцев на растерзание своим кобылам-людоедкам;
10) похищение коров страшного трехглавого великана Гериона, который жил на далеком западе на острове Ерития. Геракл перешел всю Европу и Левею и на память об этом походе построил Геракловы столбы (Гибралтар и Сеуту);
11) похищение золотых яблок из сада Гесперид: яблоки получил Атлант, пока Геракл поддерживал вместо него небо;
12) последний и тяжелейший подвиг — укрощение Кербера. Геракл спустился в царство Аида возле Тенара, одолел стоголового пса без оружия, вынес его связанного на свет и, показав Еврисфею, отнес назад.
Осуществив подвиги, Геракл освободился от службы у трусливого Еврисфея и вернулся в Фив.ВОТ ЭТО ИЛИ НЕТ
1980-е годы — десятилетие, включающее года с 1980 по 1989[1]. Ознаменовалось окончанием «Холодной войны» и началом распада социалистического лагеря (который завершился уже в начале 1990-х). Среди ключевых событий этой эпохи — война в Афганистане, перестройка в СССР, катастрофа на Чернобыльской АЭС, «бархатные революции» в Восточной Европе.