Петербург играл несомненно огромную роль в жизни Достоевского. Это особенно проявлется в романе "Преступление и наказание", где автор дает подробные описания улиц, окрестностей и атмосферы города в целом. Я слышала даже о том, что в этом произведении есть строки об одном из дворов, действительно существующих в Петербурге. Поражает, с какой точностью автор передает настроение. Петербург Достоевского - это не то, что мы привыкли видеть на красочных открытках. Город предстает перед нами "изнутри". Мы познаем его с новой стороны.
Что касается других произведений, прочитанных мной (Братья Карамазовы, Игрок), образ Петербурга не встречался. В этих романах действие происходит в вымышленных городах.
У поемі "Мазепа" Джордж Байрон малює, ніби пензлем, яскравий образ української землі.
На початку поеми поет подає читачеві образ "скривавлених шляхів":
Полтавський бій відгомонів,
Не пощастило королеві,
Серед скривавлених шляхів
Лягли полки його сталеві.
Трохи далі відображена картина українського степу після татарської навали:
Ніде ні міста, ні села,
Де наша путь вперед лягла,
І тільки поле простягалось
До обрію, де чорний праліс
Далеко майорів без меж.
Крім залишків зубчастих веж,
Які давно побудували
Навкір татарської навали,
Ні сліду селищ...
І така замальовка дикого лісу, безмежних украхнських просторів:
...ріс
Без меж великий, дикий ліс
Могутніх і старих дерев;
Страшного вітру хижий рев,
Що мчав з сибірської тайги,
Не міг здолати їх снаги.
Але ті стовбури міцні
Були на віддалі. В тіні
Кущі обмаювали їх
Зеленим листям; кожен з них
Буяв, пишався, молодів,
Та в час осінніх вечорів
Життєву барву тратив знов.
Той лист нагадує собою
Червону, закипілу кров
На трупах, що на полі бою
Лежать без похорон зимою
Багато буряних ночей
Бліді, холодні, задубілі —
І чорні ворони не в силі
Викльовувати їх очей.
Широка то була рівнина —
Безкрая, дика, мовчазна:
Подекуди росла ліщина,
Каштан, чи дуб, або сосна.
Наскільки відомо, Байрон ніколи не був на Україні, хоча це не завадило йому описати усе, чим славилась вона: степи, ліси, ріки, поля...
Розлога річки течія,
Звиваючись, немов змія,
Неслась далеко до небес,
А ми зринали серед плес
Несамовитого безмежжя,
Зближаючись до побережжя.
я вдивляюсь в далечінь:
Там поле стелиться безкрає
Українці зображені в поемі як добрі, сердечні, чуйні люди. Ті, хто знайшов Мазепу помираючим у степу, принесли його до найближчої хати, надали йому притулок, до набратися сил.
Про Мазепу Д.Байрон знав з історичних книг, але образ України він спромігся змалювати з великим талантом художника слова, передав усю силу, безмежність і красу її просторів.