Вопрос можно и не задавать.Так как тебе всего лишь нужно взять книгу и написать про неё.Если же тебе лень то вот. Гидке каченя Так добре було за містом, "було літо! Жито жовтіло, овес зеленів, сіно склали в копиці, і на зеленому лузі ходив чорногуз на своїх довгих червоних ногах та белькотав по-єгипетськи,— цієї мови він навчився від матері. За полями та луками йшли великі ліси, а в гущавині лісів були глибокі озера. Справді, чудово було за містом влітку! У сонячному сяйві лежав старий хутір, обведений глибоким каналом. Від стін каналу до самої води росли величезні лопухи, такі високі, що маленькі діти могли сховатись під ними, стоячи на весь зріст. Там було так дико, як у глухому лісі, і там, у своєму гнізді, сиділа качка. Вона висиджувала каченят. Сиділа вона вже давно, їй набридло сидіти, а гості приходили до неї не часто. Іншим качкам було приємніше плавати в каналах, ніж сидіти тут, під лопухами, та кахкати з нею. Нарешті, яйця почали тріскатись одне за одним. — Піп-піп! — почулося звідти, і всі жовтки в яєчках ожили й висунули голівки. — Ках-ках! — відповіла качка. Каченята незграбно повилазили, як уміли, і озирнулись на всі боки під зеленим листям,— мати їм дозволила дивитись скільки завгодно, бо зелений колір корисний для очей. — Який світ великий! — дивувались малята. Ще б пак! Зараз для них було-куди більше простору, ніж у яйцях! — Ви думаєте, що це вже й весь світ? — сказала мати.— Він тягнеться ще далеко, ген по той бік садка, аж до ниви, але там я й сама ніколи не бувала. Ну, ви вже всі тут? — спитала вона, встаючи.— Ой, ще ні! Найбільше яйце і досі лежить... І коли цьому буде кінець? Скоро мені це зовсім набридне,— і вона сіла знову. — Ну, як справи? — спитала стара качка, що прийшла її одвідати. — Довго тягнеться з одним яйцем,— відповіла качка-мати, що сиділа,— ніяк не хоче тріскатись. Але подивись на інших,— чи це не наймиліші каченята з усіх, яких ми бачили? Усі як одне — викапаний батько? А він, негідник, навіть не відвідав мене ні разу. — Ану, покажи мені те яйце, що не хоче тріскатись,— сказала стара качка.— Повір мені, це індиче яйце! Мене теж колись обдурили так, і я мала багато лиха й клопоту з малим. Вони ж бояться води! Я їх ніяк не могла туди загнати; я вже й кахкала й клацала, але нічого не допомагало. Ну, покажи мені яйце! Так і є! Це індиче! Залиш його краще та йди вчити своїх дітей плавати. — Ні, я ще трошки посиджу,— відповіла качка-мати.— Коли я вже так довго сиділа, то можу посидіти ще трохи. — Ну, як хочеш! — сказала стара й пішла. Нарешті, тріснуло велике яйце. — Піп-піп! — промовило пташеня і видряпалося звідти. Воно було таке велике та гидке! Качка подивилась на нього.
Самый известный его подвиг — победа над Соловьем-разбойником. Исследователи считают, что Соловей-разбойник — не сказочное чудище, а тоже реальная историческая личность, разбойник, промышлявший в лесах по дороге к Киеву. А Соловьем этого разбойника прозвали за то, что он извещал о своем нападении свистом (или, возможно, давал свистом сигнал своей банде к нападению). В дальнейшем Илья Муромец совершил множество других подвигов, участвовал в сражениях, защищая от врагов землю русскую. Современники отмечали его невероятную, нечеловеческую силу, поэтому в памяти людей он остался, наверное, самым великим русским богатырем. Достаточно вспомнить картину «Три богатыря», на который Илья Муромец изображен в центре — как самый сильный и могучий. В былинах и легендах три богатыря — Илья Муромец, Алеша Попович и Добрыня Никитич — часто вместе совершают подвиги. Но на самом деле они никогда не встречались. Их разделяли века — Добрыня Никитич жил в 10 веке, Алеша Попович — в 13 веке, а Илья — в 12-м веке. Но когда легенды столетиями передаются от одного поколения к другому, они обрастают новыми подробностями, знаменитые персонажи начинают совершать новые подвиги, а временные рамки постепенно размываются и смещаются. Вопреки легендам, Илья Муромец никогда не служил князю Владимиру Великому. Они просто не могли встретиться, потому что жили в разные века. Илья служил князю Святославу, защищая Русь от половцев. Но если это действительно так, и Илья Муромец — историческая личность, то почему о нем нет ни слова в летописях? Во-первых, от тех времен сохранилось не так много письменных источников, что вполне естественно, если вспомнить, какую бурную историю пережила Русь. Орды завоевателей не раз сжигали и полностью разрушали города. В одном из пожаров однажды сгорели и книги Печерской Лавры. А во-вторых, существуют упоминания в зарубежных источниках. Например, в германских эпических поэмах, записанных в ХIII веке, но основанных на более ранних сказаниях, упоминается великий богатырь Илья Русский. Легенда говорит о том, что в одном в жестоком сражении Илья чуть не погиб, но чудом остался жив и дал обет удалиться в монастырь, посвятить себя Богу и больше никогда не брать в руки меч. Илья пришел к стенам Лавры, снял с себя все воинские доспехи, но не смог бросить меч и взял его с собой. Он стал монахом Печерской Лавры и все свои дни проводил в своей келье в молитвах. Но однажды враги подступили к стенам монастыря, и Илья своими глазами увидел гибель настоятеля Лавры, сраженного смертельным ударом. И тогда Илья, несмотря на обет, снова взял в руки меч. Но почувствовал, что ноги снова отказываются ему служить. Он еще успел заслониться рукой от смертельного удара копьем, но силы уже покидали его… Так ли это было на самом деле? Вряд ли мы когда-нибудь это узнаем. Но несомненно одно: ученые установили, что Илья действительно погиб в результате удара копьем в грудь и что он, видимо, пытался остановить копье на лету, и это немного ослабило удар. Но полученная рана так и не зажила и в конце концов стала причиной гибели Муромца.
Гидке каченя Так добре було за містом, "було літо! Жито жовтіло, овес зеленів, сіно склали в копиці, і на зеленому лузі ходив чорногуз на своїх довгих червоних ногах та белькотав по-єгипетськи,— цієї мови він навчився від матері. За полями та луками йшли великі ліси, а в гущавині лісів були глибокі озера. Справді, чудово було за містом влітку! У сонячному сяйві лежав старий хутір, обведений глибоким каналом. Від стін каналу до самої води росли величезні лопухи, такі високі, що маленькі діти могли сховатись під ними, стоячи на весь зріст. Там було так дико, як у глухому лісі, і там, у своєму гнізді, сиділа качка. Вона висиджувала каченят. Сиділа вона вже давно, їй набридло сидіти, а гості приходили до неї не часто. Іншим качкам було приємніше плавати в каналах, ніж сидіти тут, під лопухами, та кахкати з нею. Нарешті, яйця почали тріскатись одне за одним. — Піп-піп! — почулося звідти, і всі жовтки в яєчках ожили й висунули голівки. — Ках-ках! — відповіла качка. Каченята незграбно повилазили, як уміли, і озирнулись на всі боки під зеленим листям,— мати їм дозволила дивитись скільки завгодно, бо зелений колір корисний для очей. — Який світ великий! — дивувались малята. Ще б пак! Зараз для них було-куди більше простору, ніж у яйцях! — Ви думаєте, що це вже й весь світ? — сказала мати.— Він тягнеться ще далеко, ген по той бік садка, аж до ниви, але там я й сама ніколи не бувала. Ну, ви вже всі тут? — спитала вона, встаючи.— Ой, ще ні! Найбільше яйце і досі лежить... І коли цьому буде кінець? Скоро мені це зовсім набридне,— і вона сіла знову. — Ну, як справи? — спитала стара качка, що прийшла її одвідати. — Довго тягнеться з одним яйцем,— відповіла качка-мати, що сиділа,— ніяк не хоче тріскатись. Але подивись на інших,— чи це не наймиліші каченята з усіх, яких ми бачили? Усі як одне — викапаний батько? А він, негідник, навіть не відвідав мене ні разу. — Ану, покажи мені те яйце, що не хоче тріскатись,— сказала стара качка.— Повір мені, це індиче яйце! Мене теж колись обдурили так, і я мала багато лиха й клопоту з малим. Вони ж бояться води! Я їх ніяк не могла туди загнати; я вже й кахкала й клацала, але нічого не допомагало. Ну, покажи мені яйце! Так і є! Це індиче! Залиш його краще та йди вчити своїх дітей плавати. — Ні, я ще трошки посиджу,— відповіла качка-мати.— Коли я вже так довго сиділа, то можу посидіти ще трохи. — Ну, як хочеш! — сказала стара й пішла. Нарешті, тріснуло велике яйце. — Піп-піп! — промовило пташеня і видряпалося звідти. Воно було таке велике та гидке! Качка подивилась на нього.