Не было ни одного живописца родом из России, который однажды побывав на море, не пытался бы передать всю красоту, что он может наблюдать. Но, стоит отметить, что среди всех, исключительно Айвазовский смог в наивысшей степени качества передавать все эмоции воды.Айвазовского постоянно пленила романтика морских сражений, поэтому он имеет целую серию картин, на которых изображены огромные боевые корабли. Он передавал суровую реальность, которая граничит с фантастическими историями. В картине «Ночь в Венеции» удивительно эмоционально передан мир. Основной линией данного полотна, безусловно, является идея величайшего могущества природы.Художник будто поставил на одну чашу весов силу природы, а на другую – хрупкость человеческой жизни, как противопоставление и одновременное сравнение их. Вся атмосфера говорит о эмоциональной и мечтательной натуре мастера. На данном полотне огромную, или скорее всего даже главную роль играет свет. При этом, свет является, будто символом жизни, как для моря, так и для всего живого вокруг. Это свет познания, созидания.Живописная красота ночной Венеции появилась на холсте именно в том изначальном замысле, который и был задуман. Картина сохранила свою свежесть и невероятную притягательность для зрителя.На прозрачной воде, еле заметная рябь, создаваемая слабым порывом ветра. Теплый воздух от начала и до конца пропитал все небо, на котором находится и луна, озаряя своим нежно желтым цветом все вокруг. Вдалеке виднеются постройки города, которые только добавляют поэтичности и артистизма всему изображению. Вся умиротворенность происходящего искусно описана художником и полностью передает всю атмосферу происходящего, благодаря чему зритель имеет возможность полностью проникнуться картиной.
Новела „Некультурна” – своєрідний твір, бо емансипованість головної героїні є природньою, до певної міри вродженою. До речі, така гуцулка справді існувала. Ольга Кобилянська часто розмовляла з нею під час своїх прогулянок. Гуцули... Цей вільнолюбний народ, чий гордий дух вихований на вершинах гір, спрямованих до безмежного піднебесся, а його краса як зовнішня, фізична, так і внутрішня, душевна, викохана в мальовничій барвистості глибоких пралісів, мислиться як органічна складова самої природи, зливаючись та розчиняючись у ній, становить з нею одне ціле... Гуцулка Параска... Кожен епізод з її життя, про який дізнаємося з її розповіді, наскрізь відчуттям, а відтак і сприйняттям того, що все у світі наперед визначено. Усе, що відбувається з Параскою, що довелося їй пережити за своє життя, сталося тому, що так мало статися, за її словами: „така вже була воля Божа...” Ця глибока філософія життя сповнює її гармонійним спокоєм, надає гуцулці відчуття щастя. Але аналіз образу не може бути поверховий, коли йдеться про цілісну особистість, про „дитя природи”, про „некультурну”, яка перевершила своєю самодостатністю сотні „культурних”.
