Пьер Безухов - один из главных героев романа-эпопеи Льва Толстого “Война и мир”. В этом произведении более пятисот персонажей, но яркий образ Пьера Безухова нельзя не выделить среди остальных героев.
Изначально свой великий труд граф Толстой хотел посвятить судьбе дворян, участвовавших в восстании 1825 года, но впоследствии писатель решил вернуться к более раннему этапу развития России, к войнам начала века, к тому периоду, на который приходилась юность героев, периоду формирования их жизненных взглядов и идеалов.
Пьер Безухов - один из любимых героев Толстого. В течение повествования образ этого героя претерпевает значительные изменения, что является следствием его духовных исканий, поиска смысла жизни, каких-то своих высших, непреходящих идеалов. Встретив Безухова впервые в салоне Анны Павловны Шерер и расставаясь с ним в эпилоге романа, мы видим двух совершенно разных людей.
“Массивный, толстый молодой человек с стриженою головой, в очках, светлых панталонах по тогдашней моде, с высоким жабо и в коричневом фраке” - таким предстает Пьер на вечере в начале романа. Внешность Безухова вряд ли дает возможность предположить в нем незаурядную личность, скорее, она вызывает усмешку у окружающих. В этом великосветском салоне Пьер чужой. Его “умному и вместе с тем робкому, наблюдательному и естественному взгляду” не место среди “механических” гостей “мастерской” Анны Павловны.
Мини-сочинение "Война в судьбе ребенка Ванюши" по произведению "Судьба человека" :
Война - явление беспощадное и жестокое, которое уничтожает все на своем пути: разрушает семьи, забирает жизнь и счастливую жизнь. У Ванюши из произведения "Судьба человека" война забрала самое дорогое, что может иметь ребенок - маму с папой. Мальчик остался совсем один в этом жестоком мире.
Но главный герой по фамилии Соколов усыновил мальчишку, став для него настоящим отцом. Так двое одиноких душ, жизнь которых разрушила война, стали одной семьей. Судьба забрала у Вани двух самых близких людей, но подарила взамен еще одно любящее сердце. Соколов непременно вырастит своего сына человеком честным, верным, сострадательным и чутким.
ответ:Творче життя Артюра Рембо було дуже коротким. Весною 1873 року, зневірившись у поезії, він вирішив більше ніколи не писати. Йому було 19 років. Друга половина життя пройшла у поневіряннях по Європі та в марних спробах розбагатіти. Його вже не цікавили ні слава, ні визнання. Він повернувся у Францію тяжко хворим. Запис у книзі Марсельської лікарні свідчить, що 10 листопада 1891 року помер «негоціант Рембо».
Трагічна доля Артюра Рембо, масштаб його таланту, несподіване рішення відмовитися від поезії сприяли виникненню численних легенд. А істина в тому, що це був поет милістю Божою.
Коли Артюр Рембо у вересні 1871 року після недовгого листування з Полем Верленом приїхав до Парижа з рідного Шарлевілля, він уже був автором багатьох віршів. Особливе місце серед його творів належало віршам політичним («Руки Жанни-Марі», «Париж заселюється знову»), що відбивали революційні настрої по-ета. 1871 рік — це рік Паризької комуни. Рембо став свідком її поразки. Наступ реакції не сприяв розвитку соціального Оптимізму. Змінюється час — змінюються мистецькі принципи Рембо. Наприкінці 1871 року він переходить на позиції символізму. Рембо вважає, що завдання поета полягає в тому, щоб бути провидцем, пророком, медіумом. «Помилково говорити: я міркую. Треба було б сказати: мене міркують... Я є хтось інший». Щоб стати медіумом, почути і передати потойбічні голоси, Рембо намагається звести до мінімуму участь розуму в процесі творчості. Висловити не висловлюване, виразити ірреальні таємниці буття можна було образами — символами, туманними, багатозначними, завжди незрозумілими.
Яскравими зразками символістської лірики Рембо є вірші «Голосівки» і «П'яний корабель». У «Голосівках» Рембо визначає колір голосних звуків. Здійснюючи цей художній експеримент, він орієнтується на вірш Шарля Бодлера «Відповідності». «Король поетів» (саме так Рембо називав Бодлера) стверджував, «що звук, запах, форма, колір» створюють єдність і між ними існує відповідність. Цієї єдності намагались досягти символісти для вираження того, що неможливо передати словами, для створення образу — символу.
У вірші «П'яний корабель» ліричне «я» — це «я» корабля, який став вільним від керма та екіпажу і мандрує безмежними просторами океану. Рембо знаходить яскраві, свіжі слова для створення несподіваних образів, фантастичних морських пейзажів, використовує непоетичну лексику, сміливо вплітає у словесну тканину вірша просторіччя. «П'яний корабель» — символ визволення від звичайного життя та узвичаєного бачення світу.
Найважливіша праця символістського періоду Рембо — книга віршів у прозі «Осяяння» (1872—1873). Назву книги — «Les Illuminations» — можна тлумачити по-різному: і «Кольорові картинки», й «Осяяння з іншого світу». Верлен назвав «Осяяння» «феєричними пейзажами». Рембо не розповідає, а лише натякає, добирає метафори на основі складних зорових асоціацій, створює фантастичні образи, які не можуть бути дешифровані, зрозумілі; вони вражають, приголомшують. Ось вірш у прозі з циклу «Фрази»:
Объяснение: