ответ:О том что в некоторых случаях лучше при себе держать свое мнение.
Объяснение:
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі.
Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.
1.А
2.Г
3.Б
4.В
5.А
6.Г
7.А
8.Літературний прозовий твір середньої форми.
9. 2 світова війна , На березі десни
Тема: Відображення віри у перемогу звичайних людей Платона Півторака і діда Савки, розкриття їх ролі у формуванні світогляду Петра Колодуба та інших героїв – захисників Вітчизни;
Ідея: Уславлення героїчного подвигу народу.
10.Б. Без дружби життя було б сірим і не цікавим, тому що друзі частина життя кожної людини. Дружба - це безкорисливі, особисті відносини між людьми, засновані на довірі, теплоті сердець, відкритості й щірості. вмінні вибачати. Ти є повноцінною людиною, коли вмієшь любити. І через такі близькі взаємовідносини як дружба, ми цьому вчимося. Близький друг - це майже рідна людина. Найважливіше, це вміння зберігати в середині немов би хиве джерело. Можна знати людину десять років, але завжди знаходити у ній щось нове. З роками, людина внутрішньо зростає, іде вперед, і це справжне щастя внутрішньо зростають разом. Кажуть: " В мене є багато вимог, якою має бути людина. Чемною, розумною, цікавою і т. п.". Але є дуже мало замків, до яких підходить такий складний ключ, це мабуть неправильно.
Объяснение:
Объяснение:
В рассказе Василия Макаровича Шукшина "Обида" речь идет об обыкновенном житейском случае, свидетелем или участником которого может оказаться каждый из нас в любую минуту: в транспорте, в магазине, в любом учреждении. Это, к сожалению, стало обыденной реальностью. Речь идет о... хамстве, обыкновенном хамстве.
Сашке Ермолаеву нахамила продавщица, ее поддержала очередь. И все это в присутствии крохотули-дочки, которая еще в силу своего возраста не может понять, что случилось, но сердцем чувствует, что эти тети и дяди "плохие", они обидели ее папу. И Сашке стыдно перед дочерью за этих людей.
Как поступить ему?
Может, промолчать, повернуться и уйти? Как говорится, лбом стену не только шишки себе набьешь. А этих людей словом не переубедишь. И грубиянку-продавщицу, и людей из очереди, поддержавших ее, особенно Плаща-Чукалова.
Но ведь далеко не каждый человек сможет хотя бы внешне спокойно перенести обиду. Просто не сможет.
Тогда, может быть, проще на грубость ответить грубостью, отвести душу и тут же забыть о случившемся? Как говорят в народе, когда не хватает слов выражения.
Но опять-таки не каждый человек может опуститься до грубости и хамства. По своему складу он не может этого.
Но есть еще один аргумент — сила, к которому и решил обратиться Сашка Ермолаев. В данном случае этот аргумент — молоток. И только счастливая случайность, только вмешательство жены предотвратило катастрофу, иначе могло произойти непоправимое.
В состоянии аффекта, не рассчитав силы, Сашка мог бы убить человека... А это уже самое страшное. Как потом жить дальше, зная, что ты лишил жизни пусть и плохого, но человека. Убить кого-то — это убить и большую часть своей души, самого себя. Это однозначно. Что может быть труднее и страшнее жизни с постоянным ощущением своей вины, вечными угрызениями совести? Об этом страшно даже подумать.
Так как же быть? Сам автор не дает однозначного ответа, но как бы между прочим говорит: "...Ведь мы сами расплодили хамов, сами... Никто нам их на парашютах не забросил...". Значит, он оставляет решение на совести каждого из нас.
Я лично в подобной ситуации просто бы расплакалась и долго не могла забыть происшедшего.
А между тем беззаконие, произвол и хамство все умножаются. Мы живем среди обозленных, агрессивно настроенных, грубых людей. И грубость, к несчастью, становится как бы нормой поведения и общения. Если тебе спокойно, доброжелательно ответили, то ты воспринимаешь это не как норму, а как редкое и приятное исключение.
И в этом мире зла все труднее жить каждому из нас и всем вместе. Поневоле задаешь тот же вопрос, что и Василий Макарович Шукшин: "Люди, что с нами происходит?"
Да, что с нами происходит? К чему мы идем? В этом быстром ритме жизни, наверное, обязательно нужно найти минуту и вспомнить истину: "Надо человеком быть". Быть человеком...