Ванька Жуков — герой рассказа А.П.Чехова «Ванька» (1886), девятилетний малиик, сирота. Обученный барышней Ольгой Игнатьевной читать, писать, считать до ста и даже танцевать кадриль, он был отдан в город «в люди». Дома, в деревне, у него только дед, которому он пишет письмо, жалуясь на свое горькое житье в ученье у сапожника. Конверт и марку он купил заранее. О том, каким должен быть адрес, сидельцы из соседних лавок не рассказали — научили только опустить письмо в почтовый ящик. Адрес у В.Ж. такой: «На деревню дедушке. Константину Макарычу».
У вступі (пролозі) автор розповідає про часи кріпацтва. Він називає життя народу «віковічною боротьбою двох станів, панського і мужичого». Але «вільний дух народу ще тлів під попелом неволі». Письменник створює алегоричний образ тура, який хоч «загнаний, знесилений, але овіяний ще степовим вітром, із невтраченим іще смаком волі... часом хвицав ногами і наставляв роги». Так символічно автор змальовує волелюбність українців, готуючи читачів до сприйняття змісту твору про одвічне бажання волі і справедливості, закінчуючи пролог словами: «А проте, мов талії води під теплим подихом весни, річкою текло вкраїнське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягли кістками на вічний спочинок».
