На початку весняної пори ми вшановуємо великого Кобзаря, пророка українського народу – Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні – 203 річниця його народження. Ім’я Тараса Шевченка невіддільно пов’язане з Україною, адже у ньому наша історія, наші мрії та надії. У своїй творчості кобзар завжди закликав бути людиною, любити рідну країну, творити добро в її ім’я. Для Шевченка тема національної гордості та честі – була дуже важливою, тому й прослідковуємо її у його творах: «Наша дума, наша пісня. Не вмре, не загине. От де, люди, наша слава, Слава України!» Його послання залишається і буде актуальним завжди, бо стверджує, що тільки національне єднання забезпечить Україні гідне майбутнє: «І забудеться самотня, давня година, і оживе добра слава, Слава України!
Дві дати – 9 та 10 березня – світла і трагічна – в уяві кожного українця переплітаються у вінок щемної синівської любові до нашого духовного батька, людини-велета, котра все життя поклала на вівтар служіння своєму народові, його захисту й возвеличення. Глибинний зміст містить знамените кредо поета, котре й нині не втрачає своєї актуальності:
«Возвеличу малих отих рабів німих – я на сторожі коло їх поставлю слово!»
Життя Великого Кобзаря є прикладом свідомого вибору людини, яка обрала нелегку, сповнену випробувань і боротьби дорогу служіння рідному народові.
«Неначе праведних дітей, Господь, любя своїх людей. Послав на землю їм пророка – свою любов благовістить. Святому розуму учить.» Великий Кобзар став знаковою особистістю не лише української, а й світової літератури, здобувши право на безсмертя. Тому навіть через віки не міліє, а прибуває джерело людської шани та поваги до нього.
Тож нехай святе поетове слово об’єднає всіх українців, незалежно від їх поглядів і переконань, задля щасливого майбутнього України.
Пам’ятаймо заповіт Тараса Григоровича Шевченка – «Поховайте та вставайте – кайдани порвіте. І вражою злою кров’ю. Волю окропіте!»
На мой взгляд, Рада любила Лойко Зобара как игрушку. Вроде Кармен, которая так же любила Хосе и использовала Хосе в контрабандистской и разбойничьей деятельности. Она не хотела никаких обязательств и, следовательно, не хотела замуж. А Зобар хотел жениться. Наверное, Зобар хотел человеческих отношений, которые были регламентированы табором. То есть Зобар тоже любил волю, но хотел быть хозяином Раде. Никто из них не хотел идти на уступки. Но женщина должна быть смиренней, ведь "мудрость женщины - в терпенье". Если Раде не нужен был Лойко, то не надо было его привлекать и издеваться над ним. Нужно было про себя выбрать Лойко или свободу. Если нужен был Зобар, то следовало смириться. Раде нужна была воля.. и Лойко тоже одновременно. Она хотела быть хозяином Лойко, приказывать ему, а самой жить по-вольному. Конфликт интересов и нежелание уступать приводит к трагедии. Гордыня - страшный грех, лежит в основе всех бед.
В фильме "Табор уходит в небо" ее спрашивал влюбленный в нее пожилой пан: "Чего ты хочешь?". Рада ответила: "А вот дойти до края земли и вернуться." Эгоизм не приводит к добру. Рада могла бы не требовать публичных унижений от Зобара, ведь это совсем было не в обычаях табора, да и не в человеческих обычаях. Мне кажется, Рада как и Кармен любила только себя. Хотя Лойко в какой-то мере заслужил такого отношения. Ведь он пренебрегал другими девушками, которых любил и бросал. Лойко как мотылек летел на свечу навстречу Раде. С такими как Рада не следует связываться ни дружественными, ни тем более родственными узами. Она любуется только собой и хочет властвовать над всеми. Она не подумала о том, что сделает несчастным своего престарелого отца. Ведь Рада для Данило была единственным утешением в старости. Рада об этом не думает, она хочет остаться навсегда молодой и красивой в памяти табора, а не "обабить" какого-нибудь парня и воспитывать вместе с ним детей. Разбойничья психология Рады никому не приносит счастья. Умерла она сама, умер и Зобар, который сумел избежать множество опасностей до этого. Данило остается один. Ее пример является дурным примером для всего табора. А Макар Чудра рассказывает о ней как о какой-то героине эпоса, что тоже не вызывает одобрения и сочувствия.
Рассказ"кавказкий пленник" написан Львом Николаевичем толстым .в 70-ые годы XIXвека, который построен на событиях из жизни самого писателя на Кавказе во время войны русских с горцами . В этом произведении Л.Н Тольстого мне запомнились главные герои : русский офицер жилин и дочь татарина дина . Когла жилин отправился проведать свою мать-старушку , он попал в плен к татарам . Его привещли в аул, надели калодку и заперли в сарай . Утром его отдали за долги Абдулу , где и произошла их первая встреча с диной.По приказу отца она Дала жилину воды и хлеба.
На початку весняної пори ми вшановуємо великого Кобзаря, пророка українського народу – Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні – 203 річниця його народження. Ім’я Тараса Шевченка невіддільно пов’язане з Україною, адже у ньому наша історія, наші мрії та надії. У своїй творчості кобзар завжди закликав бути людиною, любити рідну країну, творити добро в її ім’я. Для Шевченка тема національної гордості та честі – була дуже важливою, тому й прослідковуємо її у його творах: «Наша дума, наша пісня. Не вмре, не загине. От де, люди, наша слава, Слава України!» Його послання залишається і буде актуальним завжди, бо стверджує, що тільки національне єднання забезпечить Україні гідне майбутнє: «І забудеться самотня, давня година, і оживе добра слава, Слава України!
Дві дати – 9 та 10 березня – світла і трагічна – в уяві кожного українця переплітаються у вінок щемної синівської любові до нашого духовного батька, людини-велета, котра все життя поклала на вівтар служіння своєму народові, його захисту й возвеличення. Глибинний зміст містить знамените кредо поета, котре й нині не втрачає своєї актуальності:
«Возвеличу малих отих рабів німих – я на сторожі коло їх поставлю слово!»
Життя Великого Кобзаря є прикладом свідомого вибору людини, яка обрала нелегку, сповнену випробувань і боротьби дорогу служіння рідному народові.
«Неначе праведних дітей, Господь, любя своїх людей. Послав на землю їм пророка – свою любов благовістить. Святому розуму учить.» Великий Кобзар став знаковою особистістю не лише української, а й світової літератури, здобувши право на безсмертя. Тому навіть через віки не міліє, а прибуває джерело людської шани та поваги до нього.
Тож нехай святе поетове слово об’єднає всіх українців, незалежно від їх поглядів і переконань, задля щасливого майбутнього України.
Пам’ятаймо заповіт Тараса Григоровича Шевченка – «Поховайте та вставайте – кайдани порвіте. І вражою злою кров’ю. Волю окропіте!»