Гроза" Н. Островский
Борис, племянник купца Дикого.
1) Сирота.
2) Трусливый, бесхарактерный.
3) Терпит, заискивает, отрекается.
4) "Живи, делай, что прикажут."
5) "Размазня."
Кулигин, мещанин, механик.
1) Самоучка.
2) Простой, скромный.
3) Мечтает, изобретает, созидает.
4) Носитель "новых взглядов".
5) Поэт (в душе).
Тихон, сын купчихи Кабанихи, муж Катерины.
1) "Маменькин сынок"
2) Глупый, плаксивый.
3) Исполняет, унижается, влачит.
4) "Своего-то ума нет, значит, живи век чужим ... "
5) "Тряпка".
Ваня Кудряш, возлюбленный Варвары Кабановой.
1) Конторщик.
2) Смелый, сильный.
3) Ухаживает, решается, сбегают.
4) "Нет, уж я ... рабствовать не стану ... "
5) Вольнолюбец.
Варвара, дочь Кабанихи и сестра Тихона.
1) Красавица.
2) Умная, хитрая.
3) Ловчит, при сбегает.
4) "Делай, что хочешь, только бы шито да крыто было".
5) "Греховодница.
Ночью взорвался котёл. Пароход сразу причалил к берегу, вдали от населённых мест. К счастью, человеческих жертв не было. Пассажиры волновались. В особо нервном и тревожном состоянии находился Нок, а также молодая девушка Гелли, спешившая в город Зурбаган к больному отцу.
Нок сошёл на берег и вскоре увидел лодку, в которой стоял подвыпивший старик. Нок сторговал у старика лодку за сто рублей, сумму во много раз превышающую её фактическую стоимость. Их разговор случайно услышала Гелли. Она попросила Нока взять её с собой и довезти до города. Нок согласился, попросив доплатить старику недостающие двадцать рублей, а также соблюдать конспирацию. Он сказал, что из вещей надо взять только плед, а на остальные составить опись и направить в контору пароходства, всё будет цело.
Стемнело, когда эти двое молодых людей отправились в путь, Нок на вёслах, Гелли на руле.
2Нок не назвал своё настоящее имя. Он сказал, что его зовут Трумвик, и что до города не больше ста вёрст. Нок думал о своём диком, тяжёлом грязном романе, тюрьме. Благодаря Гелли, путешествие принимало семейный характер, и кто бы подумал, видя Нока в обществе молодой девушки, что это недавний каторжник.
3Нок решил ловить рыбу. У Гели нашлась булавка для крючка, Нок вырезал удочку, а леску сделал из конских волос, выдернутых из бортов пиджака. Вскоре он поймал большую рыбу. Они зажарили её на углях костра и поели.
Нок рассказал о своём приятеле, имея ввиду себя. Когда-то он верил людям и любил женщину. Но эта особа любила роскошь и мотовство. Она уговорила его свершить кражу. Он взломал кассу патрона, деньги передал ей и попал на каторгу. Гелли сказала, что он сильно любил, и она не осудила бы его.
Нок проспал до темноты, Гели разбудила его и предложила самой сесть за вёсла. Грести ей было очень тяжело. Начиналась гроза, и они пристали к берегу.
4Нок втянул лодку на берег, чтобы её не смыло ливнем. Они встали под деревом, но вскоре промокли, как губки в воде. Стоять в грозу под деревом было опасно, они вышли на открытое место и увидели хижину с освещённым окном. Нок понимал, что общаться с людьми рискованно - они могли знать о сбежавшем каторжнике, но выхода не было. С большими предосторожностями, удерживая большую лохматую собаку, с винтовкой в руках хозяин хижины впустил их.
5Хозяин, Гутан, предложил им холодное мясо, хлеб, масло и горячий кофе. Будучи охотником, он зарабатывал продажей птиц, обученных высвистывать разные мелодии. Он сказал, что два каторжника бежали на неделе из тюрьмы, одного поймали, а другой бродит в окрестностях. О бегстве напечатано в газетах, и приметы их там указаны. Гутан посоветовал Ноку посмотреть лодку - её может смыть разливом.
Нок вышел. Гутан попросил Геллу ему задержать Нока. Она для вида согласилась, в душе ненавидя его. Нок вернулся с револьвером в руках. Гелла только успела крикнуть ему «Защищайтесь!» и отбежала в кусты, чтобы не видеть драки. Раздались выстрелы, неистовый лай, крики, звон разбитого стекла. Из хижины вышел Нок, зажимая ладонью разбитую губу. Он сказал, что убил собаку, связал Гутана и заткнул ему рот.
Нок приподнял лодку, вылил из неё дождевую воду и столкнул в реку. На рассвете они доплыли до станции. Нок высадил Гелли недалеко от её дома. Она вырвала из покоробленной дождём записной книжки листок и написала свой адрес. Нок прочитал адрес и разорвал бумажку.
6Голодное изнурение и усталость заглушило инстинкт самосохранения. Нок пошёл на станцию, где на запасных путях стояли десятки товарных вагонов, и попал в облаву. Он бежал по городу, и вдруг увидел название улицы, вспомнил номер дома и квартиры, где жила Гелли. Гелли и её сестра с надёжных друзей через чёрный ход и сад отнесли его к доктору.
Нок благополучно переплыл море, и через год за границей обвенчался с Гелли. «Они жили долго и умерли в один день»
Объяснение:
Мені часто доводиться чути запитання: якою я бачу майбутню Україну? Коли вже закінчиться період переходу від радянської дійсності?
Якою могла б бути відроджена Україна, можна обговорювати. Можна теж роздумувати, якою вона повинна бути. Але не так легко сказати, якою вона буде. Автор цих рядків не сумнівається, що Українська Держава після довгих періодів поневолення, після завзятих змагань і багатьох жертв таки буде. Та якою вона буде? Якщо слухати політиків-популістів, то вона буде такою, що кращої собі годі уявити. Одначе якщо об’єктивно оцінити те, що чинять відповідальні особи, то дочекаємося, навпаки, чогось дуже малого.
Якою буде наша рідна Україна – залежить від нас, від кожного з нас. Що маю на думці? Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо всім громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб те всенародне благо стало дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки – це основа відповіді на поставлене запитання. Іншими словами: Україна буде такою, якою ми її зробимо. Хочу підкреслити – ми, усі ми, на служінні правди, добра і краси.
Кожний громадянин повинен старатися якнайкраще виконувати свої завдання. При цьому слід пам’ятати, що кожний із нас також неповторний і має особливі таланти: те, що може зробити одна особа, не зробить за неї ніхто інший. Отже, якщо людина не виконає свого життєвого завдання, не зробить того, що тільки вона може зробити, то це завдання буде не виконаним. Цю думку прекрасно сформулював наш поет Іван Франко: "Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт".
Тож шановні й дорогі брати і сестри, хоч би ким ми були, виконуймо своє життєве завдання, здійснюймо те добро, якого прагнемо для себе і для всіх. І тоді Україна нашого майбутнього буде для нас справжньою Батьківщиною.
Усе сказане вище цілком самозрозуміле. Хтось зауважить, що це все теорія суспільного життя, з якою важко не погодитися. Проте шановні й дорогі читачі, я готовий проілюструвати (принаймні в загальному) практичний бік наших змагань, бо завжди існує та небезпека, що ми, захопившись теорією, недобачаємо практики. Відразу хочу натякнути, що практика – це ми.
Так сталося, що через несприятливі життєві обставини в нашому народі з’явився небувалий жертовний дух. Його носіями стали воїни-добровольці та волонтери. Відбулося те, чим справді можна захоплюватися. Але в цьому прихована певна небезпека: дивлячись на героїв, ми, пересічні громадяни, забуваємо про власну - може, не таку героїчну - роль у розбудові великої держави. Немає сумніву, що досягнення і служіння вищезгаданих жертовних людей дуже важливе і цінне для нашого дальшого розвитку.
Однак, хочу наголосити, це не все. Крім них, майбутню Україну, якою будемо пишатися, мусять будувати також і так звані пересічні громадяни. Хто вони, наведу кілька прикладів: суддя, який пильно захищає права громадян; сумлінний поліцейський, який дбає про безпеку громадян; викладач, який заохочує студентів до інтелектуальної роботи; вчителька, яка дає відчути учням, які вони для неї важливі та які їй дорогі; працівник міської ради, який сумлінно готує потрібні документи для співгромадян; підприємець, який використовує тільки якісну сировину для приготування продовольчих продуктів; водій, який належно готується сам і готує свій транспорт, щоб безпечно перевозити пасажирів; двірник, який дбає, щоб вулиці його міста були чисті, тощо. Особливо треба ще згадати тих, які чесно і пунктуально платять податки. При цьому – жодних хабарів.
Якщо представники перелічених професій та інші громадяни нашої Батьківщини будуть мати щире бажання чесно працювати – майбутнє Української Держави є більше ніж запевнене. Автор цієї колонки сподівається, що він відповів на запитання, поставлені на початку