ответ: Каждый из нас рождается уникальным, у каждого свое предназначение, талант и особенность. В обществе всегда бывает "лидер" у которого все получается на первый взгляд, который лучше, а все потому что он развивает свои и таланты, он не боится быть собой, он делает то что у него лучше всего получается, по сути это обычный человек который действует согласно зову своего сердца. Многие хотят быть такими-же в плане лидерства, они подражают своим кумирам и во всем копируют их, перешагивают через себя идут на крайние меры убивая в себе все человеческое, убивая настоящего себя, забывая о своей уникальности. Людям легче копировать других чем реализовать себя, они не стремятся развиваться а только создавать иллюзии, обманывать себя что так все должно быть в жизни. В какой-то момент понимают что они уже не люди а лишь тень которая отражает другого человека. Обычно это осознание приходит когда уже поздно менять свою жизнь. Когда жизнь пролетает как вспышка и остается лишь оболочка человека, ведь ты уже стар и утратил все что было в тебе заложено природой.
P.S. Изначально хотела написать о подлости и равнодушии людей, о их безразличности, но получилось так ведь актуальнее то что люди копируют друг друга, рождаясь индивидуальными и умирая копиями.
Еліза Дуліттл, квіткарка. Шоу описує її наступним чином. Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, сильно постраждалий на своєму віку від лондонського пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, що не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричневу спідницю і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурую. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста. У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимови, у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності. «Роль ця стала улюбленою жіночою роллю в театрі і прославила багатьох актрис».
Генрі Хіггінс, професор фонетики. Заробляє на життя, навчаючи розбагатілих вискочок аристократичній вимові, завдяки чому вони розраховують увійти в світське суспільство. Характеристика автора: Міцний, повнокровний, завидного здоров’я чоловік років сорока або близько того; на ньому чорний сюртук, які носять адвокати і лікарі, крохмальний комірець і чорний шовковий галстук. Він належить до енергійно типу людей науки, які з живим і навіть пристрасним інтересом ставляться до всього, що може стати предметом наукового дослідження, і цілком байдужі до речей, що стосуються особисто їх або оточуючих, у тому числі до чужих почуттів. По суті, незважаючи на свій вік і комплекцію, він дуже схожий на невгамовну дитину, шумно і стрімко реагує на все, що привертає його увагу, і, як дитина, потребує постійного нагляду, щоб випадково не накоїти лиха. Добродушна буркотливість, властива йому, коли він у доброму гуморі, змінюється бурхливими спалахами гніву, як тільки що-небудь не по ньому; але він настільки щирий і так далекий від злісних спонукань, що викликає симпатію навіть тоді, коли явно не правий
Альфред Дуліттл, батько Елізи. Літній, але ще дуже кремезний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якого спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос – наслідок звички давати повну волю почуттям
Виктор ... . .