Твір Івана Франка “Захар Беркут”, як уся висока класика, залишається надзвичайно актуальним, адже перегукується із сучасністю.
Про це сказав режисер фільму “Захар Беркут” Ахтем Сеітаблаєв в розмові з журналістами на гала-прем’єрі в кінотеатрі “Київська Русь”.
“Там, де я жив разом з батьками, у Середній Азії, ми не проходили цей твір Івана Франка. І тому я прочитав його, передивився кілька разів надзвичайний фільм Леоніда Осики. І я точно знаю, що саме я звідти взяв. Чудовий склад акторів, надзвичайна атмосфера, метафоричний фільм з чітким громадянським меседжем. І тому, прочитавши, побачивши цю стрічку, я знав, про що я сьогодні хочу розповісти”, - підкреслив Сеітаблаєв.
Він зазначив, що література Франка, і зокрема “Захар Беркут”, є прикладом світової літератури. І як будь-який приклад світової літератури він не тільки вічний, а й завжди актуальний.
“Це боротьба за власну домівку, за власну батьківщину, за власне кохання, за те, що ти здатен відстоювати, за що ти здатен загинути... Це прагнення відстоювати власний б життя. І саме ідеологічний конфлікт для мене є головним — конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме через нього я зацікавився цим проєктом... Та ідеологічна конструкція, яку прагнув втілити в життя Тугар Вовк, увійшла в конфлікт зі світобаченням Захара Беркута. Власне, з цього починається конфлікт, а потім уже приходить третя сила, якій байдужі наші внутрішні проблеми, і жах настає для всіх. Чи не в такі часи ми зараз живемо? Чи не змушені українці відстоювати своє право на свій власний б життя, на власну гідність?” - пролунало від режисера риторичне запитання.
За даними з життєпису, що міститься у складі рукопису його трагедій XI ст., Есхіл народився в 525 до н. е. в сусідньому з Афінами містечку Елевсіні, його батьком був Евфоріон, що належав до стародавньої афінської аристократії, евпатридів. Есхіл воював з персами у Марафонській битві (490 до н. е., цей факт із гордістю відзначається у його епітафії), де загинув його брат Кинагир, брав участь також у битві при Саламіні (480 до н. е.), оскільки розповідь про цей бій у «Персах» вірогідно належить очевидцеві, і, ймовірно, при Платеях (479 до н. е.). За молодості Есхіла, за часів занепаду Пісістратидів, Афіни були малозначимим містом, але йому довелось стати свідком тріумфу демократичного ладу, який вивів Афіни на провідне місце в грецькому світі, що сталося після греко-перських воєн.
Вперше Есхіл-драматург виступив у 500 до н. е., та лише через 16 років Фортуна всміхнулася йому — він переміг у традиційних змаганнях драматургів на т. зв. Великих Діонісіях. І шістнадцятирічна робота над собою не минула даремно: Есхіл ще 12 разів займав перше місце у цих змаганнях.
Протягом життя Есхіл кілька разів виїздив з Афін до тогочасної грецької колонії Сицилії, правителі якої залюбки приймали в себе поетів, художників і філософів. Крім «батька трагедії», там бували уславлені лірики — Симонід, Піндар, Вакхілід.
царю вроде бы , есть такая поговорка красный как трояндовый сад