1) в, 2) б, 3) а, 4) б, 6) в, 7)б, 8) а, 9) в, 10) б, 11)а, 12) а
Достатній рівень.
1) Тим, що Тарас був зацікавлений малюванням
2) В) брати-підберезовики 2. «Охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом*якшали од навколишнього простору…»
Високий рівень.
«Найзаповітніші мрії нашого Тараса».
Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України. Ми вже звикли до того, що Тараса Шевченка народна традиція величає Кобзарем. Він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам. А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:" ... повсихали Сади зелені погнили Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!.."
Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе. Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що" ...встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
на волі
Невольничі діти!...(«Стоїть в селі Суботові...») Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:"
...зеленіють широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі...(«І виріс я на чужині...»)
Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину.
Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.Чи ж так вона склалася? Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.
1) в, 2) б, 3) а, 4) б, 6) в, 7)б, 8) а, 9) в, 10) б, 11)а, 12) а
Достатній рівень.
1) Тим, що Тарас був зацікавлений малюванням
2) В) брати-підберезовики 2. «Охопили зором ріку, і їхні лиця ще більше пом*якшали од навколишнього простору…»
Високий рівень.
«Найзаповітніші мрії нашого Тараса».
Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України. Ми вже звикли до того, що Тараса Шевченка народна традиція величає Кобзарем. Він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам. А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:" ... повсихали Сади зелені погнили Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли,
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідутьІ діточок своїх ведуть!.."
Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе. Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що" ...встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
на волі
Невольничі діти!...(«Стоїть в селі Суботові...») Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:"
...зеленіють широкії села,
А у селах у веселих
І люде веселі...(«І виріс я на чужині...»)
Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину.
Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.Чи ж так вона склалася? Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.
Объяснение:
С того времени, как они познакомились, жить один без одного уже не могли. Фин - сын известного в городке пропойцы, человека, который все обходили. Репутация отца отразилась и на отношении жителей города к сыну. Правда, и сам Гек Финн был бездельник, беспризорник и разбойник. Он всегда был одет в недоноски со взрослых людей. Гекльберри был сам себе хозяин и делал все, что захочется. Родители опасались Гека, так как он словно магнитом притягивал к себе их детей. Поэтому нравились необыкновенные люди, которые живут по своим правилам. Беззаботные, дерзкие люди, которые идут на риск ради достижения своей цели. Люди, которые пренебрегают опасностью в поисках приключений. Таким человеком, по мнению Тома, был Гекльберри Финны, которого он искренне полюбил. Как к этой дружбе относились взрослые, свидетельствует такой факт. Идя к школе, Том встретил Гека. Конечно, мальчик опоздал, и учитель спросил чему. Том ответил, что остановился поболтать с Гекльберри Финном. Учитель растерянно посмотрел на Тома, так как это была дерзкая затея ученика. Но Том утаил от учителя, о чем именно он разговаривал с Геком. А это бы заинтересовало учителя. Ребята договорились следующей ночи отправиться на кладбище. Именно этот поход был в авантюрном духе обеих ребят.
На кладбище ребята стали свидетелями ужасной сцены. На их глазах был убит врач Робинсон. Это была их первая общая тайна. Они поставили кровью свои подписи под клятвой на сосновой доске, что никто не узнает о том, что произошло на кладбище. Но клятву было затронуто, поскольку молчание причинило бы зло невиновному человеку, на который упало подозрение в убийстве врача Робинсона. Этот поступок свидетельствует о милосердии друзей, о сочувствии к чужой беде и смелость. Дух авантюризма никогда не оставляли Тома и Гека. Однажды они и еще один подросток Джо Гарпер, взяв необыкновенные имена, решили убежать из дома и поселиться на острове. В городке осуществился переполох, все решили, что ребята потонули. Их родственники заказали панихиду в церкви. Когда началась печальная, скорбная церемония, ребята появились. Впереди всех шел Том. Не стану описывать реакцию свидетелей этого странного возвращения с мертвых и следствия для каждого с ребят (это и так понятно). Скажу лишь, что дух к приключениям с того времени меньшим не стал. Том и Гек узнали, что индеец Джо перепрятывает сокровище. Им захотело завладеть этим сокровищем. Наконец Том и Гек в небольшой уютной пещере нашли сундучок с сокровищем. Она взвешивала фунтов пятьдесят. Нести было тяжело, неудобно, но ребята захватили с собой деньги. Сам властитель этого сокровища индеец Джо уже умер возле входа в пещеру.
Том и Гек - замечательные ребята и настоящие друзья. Они всегда вместе - и в беде, и в радости, они искренние и верные. Они сумеют пронести чувство дружбы через всю жизнь.