О чём произведение:
Вобла представляет, что в обществе присутствует некая разумность, а также истинные человеческие чувства, однако она данными излишками не обладает и ничуть в этом не смущается, сторонясь и не желая знать о тех, кто интересуется политическими вопросами.
Героиня придерживается своего единственного жизненного принципа, состоящего в возможности каждого ничего не знать, ни о чем не подозревать, ничего не понимать, а жить в вечном пьяном угаре, не стремясь иметь ум, который выше лба. Свою позицию вобла пытается донести до каждого слушателя.
Чему учит:
Всех она учила уму-разуму, и жизненным принципом ее было «чтоб никто ничего не знал, никто ничего не подозревал, никто ничего не понимал, чтоб все ходили, как пьяные, потому что «не расти умом выше лба».
Главные герои и характеристика:
Главная героиня – вобла, у которой все лишнее выветрили, вычистили и вывялили, поэтому у нее не осталось ни лишних мыслей, ни лишних чувств.
Проблема произведения:
Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверима.Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не треба було самому ходити на лови, засідати, мордувати. Все готове, зарізане, навіть обскубане і обпатране приносили йому послужливі міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той кращий, а хто слабший, то ніколи не вигравав справи.Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голодний. Кого вбили мисливці, той загибав, а хто втік, той радів, що живе. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя, а надто такого несхожого на всіх інших звірів.І Лис Микита, зробившись царем, жив собі, не тужив. Тільки одного боявся: щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є справді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався і спав тільки на м’якій перині. І взагалі він пильнував, щоб нічим не показати перед своїми міністрами, що він є Лис, а не звір Гостромисл.Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він став царювати. Звірі надумали врочисто святкувати той день і справити великий концерт. Зібрався хор з Лисів, Вовків, Ведмедів, написали чудову кантату, і ввечері після великих процесів, обідів і промов на честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж вуха в’янули. Але як молоді лисички в народних вбраннях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг втриматися. Його серце було переповнене, його обережність заснула, й він, піднявши морду, задзявкотів і собі по-лисячому. Господи! Що сталося? Всі співаки відразу затихли. Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала. Та це ж Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований. Тьху! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехун! Ах ти, обманщик!І, не згадуючи вже ні про його добродійства, ні про його хвалену мудрість, а люті за те, що так довго давали йому дурити себе, всі кинулися на нещасного Микиту і розірвали його на шматочки.
ответ:Людина без фаху не зможе забезпечувати ані себе, ані сім'ю. Адже людина вчиться для того щоб стати важливою, і не важливо ким саме, наприклад без деректорів не було б і порядку, а без двірників не було б чистої вулиці. Саме цьому нас вчить Айзек Азімов зі своїм твором "Фах". Людину замінити можна, а душу, яку вкладають в ту чи іншу роботу - ні.
Объяснение:Сподіваюсь до