еонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з’являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.
У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання: його
батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855р.
Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському, училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.
З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
В рассказе Г. Я. Снегирева "Чудесная лодка" Витя и его сестра Таня вместе с рассказчиком плавали на лодке, названной рассказчиком чудесной лодкой. Дети поначалу не верили в то, что лодка чудесная. Затем Таня и Витя вспомнили следы цапли на песке и то, как плывёт цапля, вспомнили и то, что водяная гречиха зацвела, и белый бутон кувшинки. Витя рассказал о стайки мальков от щуки, Таня поймала большую улитку, на которой сидела маленькая улитка. На вопрос рассказчика "Разве всё это не чудесно?" Витя и Таня ответили, что это чудесно.
Маленький принц побывал на семи планетах. подружился только со змейкой, Лисом и летчиком. Малыш столкнулся и с настоящей истиной, которую открыл ему Лис, понял то, что люди могут быть не только равнодушными и отчужденными, но и нужными друг другу, и кто-то для кого-то может быть единственным в целом свете, и жизнь человека "точно солнцем озарится", если что-то будет напоминать о друге, и это тоже будет счастьем. Конечно, самого главного нельзя увидеть глазами, даже если надеть очки или смотреть в микроскоп. Иначе как можно объяснить любовь Маленького принца к розе, оставшейся в одиночестве на его небольшой планете? К самой обычной розе, каких тысячи в одном только саду на Земле? Роза была капризна и обидчива, и Малышу с ней было трудно. Но "зато она была так прекрасна, что дух захватывало! ", и он прощал цветку все его капризы. Маленький принц не сразу разглядел внутреннюю сущность красоты. Только после разговора с Лисом ему открылась истина - красота лишь тогда становится прекрасной, когда она наполняется смыслом, содержанием. "Вы красивые, но пустые",- сказал Маленький принц, когда увидел множество роз. "Ради вас не захочешь умереть. Конечно, случайный прохожий, поглядев на мою Розу, скажет, что она точно такая же, как вы. Но для меня она дороже всех вас... " Малыш признается, что ничего раньше не понимал. "Надо было судить не по словам, а по делам. Она дарила мне свой аромат, озаряла мою жизнь. Я не должен был бежать. За этими жалкими хитростями и уловками надо было угадать нежность. Цветы так непоследовательны! Но я был слишком молод и ещё не умел любить! " Капризная роза стала Маленькому принцу самой дорогой во Вселенной именно благодаря тому, что он её приручил. Он её поливал каждый день, накрывал стеклянным колпаком, загораживал ширмой, оберегал от ветра. Слушал её многочисленные жалобы и даже прислушивался, когда она умолкала. Настоящая любовь невозможна без теплой, трепетной заботы. Любимых людей необходимо беречь и лелеять, словно прекрасную розу. Каждый может кого-то приручить и стать ему другом, но всегда нужно быть в ответе за тех, кого приручил. Маленький принц решил вернуться к своей розе, потому что был за неё в ответе .
еонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827р. у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Проживаючи неподалік від панського маєтку, малий Леонід бігав туди гратися й іноді ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто заступався за них — і на все життя зненавидів насилля й деспотизм. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році читати навчила мати, писати — пан Родзянко, місцевий священик — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою.
Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з’являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.
У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещасливий випадок змусив Глібова перервати навчання: його
батько, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855р.
Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському, училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.
З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.