ответ:Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою (господарем), відтоді він мав лише одного коня й малий візок. Він упрягався разом із конем і виконував усяку польову роботу нарівні з ним. Іван ніколи не жалів себе, був надзвичайно працьовитим. Десять років чоловік відслужив в австрійській армії, а коли повернувся, то вже не застав батьків живими.
У спадок від батька йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на горбі, де жінки копали пісок, і «зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень». Там ніхто не орав і не сіяв, але Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а далі сам його носив у мішку нагору.
Працював так тяжко, що перегнувся в поясі й відтоді весь час ходив схилений, тож на селі його стали кликати Іваном Переломаним. Хоч горб і «переламав» селянина, але кинути його було шкода. Господар обгороджував свою ділянку, обгортав її грудками трави, щоб дощ не змивав гній. Так і провів усе життя на тому горбі (на інших нивах, куплених за гроші, що Іван заробив під час служби у війську, працювали його сини та дружина).
Були в Івана певні дивацтва: до церкви ходив лише раз на рік — на Великдень, а ще
Объяснение:
МОЖЕШ СОБІ ВИБРАТИ, І ВІДМІТЬ БУДЬ ЛАСКА КРАЩА ВІДПОВІДЬ Жив цар Берендей із бородою до колін. Не мав дітей, і цар від скорботи вирушив перевіряти володіння держави. Пробув він у подорожі 9 місяців і вже біля столиці вирішив відпочити у чистому полі. Захотілося йому від спеки попити, і побачив він колодязь. На поверхні плавав золотий ківш, не зміг цар за нього вхопитись, почав пити так. Аж раптом хтось схопив його за бороду. З дна криниці дивилася на нього страшна образина. Вимагала вона віддати те, про що вдома не цар не знав. Погодився государ, був упевнений, що все йому в домі відомо. Повернувся додому, а там цариця з немовлям. Засмутився цар, почав чекати, коли прийдуть за його сином. Час минав, а посильних від страшного господаря криниці не з'являлося. Цар почав забувати про свою обіцянку.
Син виріс і став диво – красенем. Вирушив він на полювання. Виліз із дупла старий із зеленою бородою і наказав передати Берендею, що час борг повертати.
Розповів батько синові страшну таємницю. Іван – царевич вирушив у дорогу. На четвертий день він опиняється на березі озера. По ньому плавають 30 сорочок-качечок. Схопив царевич одну. Качечки перетворилися на червоних дівчат. Та, яку спіймав царевич, виявилася дочкою Кощія безсмертного Марією-царівною. Попросила вона Івана відпустити її, пообіцяла віддячити. Вирушив Іван далі. До йому дівчина виконати завдання Кощея: палац збудувати, Мар'ю з царів знайти. Перед третім завданням – пошити чоботи, доки горить соломинка, вирішили Іван та Мар'я втекти. Обдурили вони погоню і Кощія. Спочатку стали річкою та містком, потім лісом, потім церквою та ченцем. Навіть коня ховали втікачі.
Царевич вирішив заїхати до міста, що лежить по дорозі. Мар'я попереджала його про небезпеку, але він не повірив: поцілував немовля і забув про всіх.
Дівчина обернулася квіткою і потрапила до хати до людей похилого віку. Вона почала допомагати їм, а люди похилого віку вирішили з'ясувати, хто живе в будинку. З'явилася діду з бабкою Марія. Старий розповів, що Іван одружується. Царівна спекла йому пиріг. У ньому були заховані балакучі голуби. Вирушила до кухаря. Попросила віднести пиріг гостям та Івану-царевичу. Кухар, захоплений зовнішністю красуні, погодився та поставив пиріг перед юнаком. Розламав царевич пиріг, і заговорили птахи. Один попереджав, щоб інший не тікав, бо забуде всіх, як Іван забув про кохану. Згадав Іван про Мар'ю, рушили вони далі.
Вдома на них чекали цар Берендей і цариця. Сюжет казки закінчується веселим весілля
Сюжет строится на ярких психологических эпизодах: проводы на фронт, плен, попытка бегства, второй побег, известие о семье. Такого богатого материала хватило бы на целый роман, но Шолохов сумел уместить его в небольшом рассказе.
В основу сюжета Шолоховым была положена реальная история, рассказанная автору в первый послевоенный год шофером, только что вернувшимся с войны.
Рассказ Шолохова «Судьба человека» - это рассказ о человеке на войне. Русский человек вынес все ужасы войны и ценой личных утрат завоевал победу, независимость своей Родины. Лучшие черты русского характера, благодаря силе которого была одержана победа в Великой Отечественной войне, Шолохов воплотил в главном герое рассказа – Андрее Соколове. Это такие черты, как стойкость, терпение, скромность, чувство человеческого достоинства.
К встрече со своим героем Шолохов подготавливает уже во вступлении, рисуя «недобрую пору бездорожья» на Дону в первую послевоенную весну. Во внешнем облике героя автор подчеркивает «глаза, словно присыпанные пеплом; наполненные такой неизбывной тоской». Да и исповедь Андрей начинает со слов: За что же ты, жизнь, меня так покалечила? За что так исказнила?».
Никогда не дождутся мучительного ответа на этот во и миллионы сверстников Соколова, не вернувшиеся с полей сражении, умершие от ран и преждевременных болезней уже в мирное время, после Победы.
Только совсем недавно мы стали в открытую говорить об огромных, зачастую совершенно напрасных жертвах Второй мировой войны: о том, что ее вообще могло не быть, окажись политика Сталина по отношению к Германии более дальновидной; о нашем совершенно безнравственном отношении к своим соотечественникам, побывавшим в немецком плену… Но ведь судьбу человека уже не повернуть вспять, не переделать!
Перед нами жизнь обыкновенного человека, русского солдата Андрея Соколова. Он сражался в гражданскую войну. Скромный труженик, отец семейства, он был по-своему счастлив. Война поломала жизнь этого человека, оторвала его от дома, от семьи. Андрей Соколов уходит на фронт. С начала войны, в первые же ее месяцы он был дважды ранен, контужен. Но самое страшное ждало героя впереди – он попадает в фашистский плен.
Герою пришлось испытать нечеловеческие муки, тяготы, терзания. Два года Андрей Соколов стойко переносил ужасы фашистского плена. Он пытается бежать, но неудачно. Он расправляется с трусом, предателем, который готов свою шкуру, выдать командира. С большой наглядностью чувство собственного достоинства, огромная сила духа и выдержка раскрылись в нравственном поединке Соколова с комендантом концлагеря. Измученный, истощенный, обессиленный узник готов встретить смерть с таким мужеством и выдержкой, что это поражает даже потерявшего человеческий облик фашиста.
Андрею все же удается бежать, и он снова становится солдатом. Не раз смерть смотрела ему в глаза, но он до конца оставался человеком. И все же самые серьезные испытания выпали на долю героя, когда он вернулся домой. Вышедший из войны победителем, Андрей Соколов потерял все, что у него было в жизни. На месте, где стоял дом, построенный его руками, темнела воронка то немецкой авиабомбы… Погибли все члены его семьи. Он говорит своему случайному собеседнику: «Иной раз не спишь ночью, глядишь в темноту пустыми глазами и думаешь: За что же ты, жизнь, меня так покалечила?» Нету мне ответа ни в темноте, ни при ясном солнышке…» Однако жизнь не смогла сломить Андрея Соколова, она изранила, но не убила в нем живую душу. Все теплоту своей души герой отдает усыновленному им сироте Ванюше, мальчишке со «светлыми, как небушко глазками». И то, что он усыновляет Ваню, подтверждает нравственную силу Андрея Соколова, сумевшего после стольких потерь начать жизнь сначала. История с Ванюшкой – это как бы окончательная черта в истории Андрея Соколова. Ведь если решение стать Ванюшке отцом означает мальчика, то последующее действие показывает, что и Ванюшка Андрея, дает ему смысл дальнейшей жизни.
Рассказ Михаила Шолохова «судьба человека» проникнут глубокой, светлой верой в человека. Его заглавие символично: это не судьба солдата Андрея Соколова, а рассказ о судьбе русского человека солдата, вынесшего на себе все тяготы войны. Нужно быть настоящим человеком, чтобы суметь перенести все горе, слезы, расставание, смерть родных, боль унижений и оскорблений и не стать после этого зверем с хищным взглядом и вечно озлобленной душой, а остаться человеком.
Писатель показывает, какой огромной ценой была завоевана победа в Великой Отечественной войне и кто был настоящим героем этой войны. Образ Андрея Соколова вселяет в нас глубокую веру в нравственную силу русского человека.
Автор сочинения: Катюшка
[email protected] u
(ответ взят из инета,автора указал.)