Главный герой поэмы - монах, которого автор называет Мцыри. При этом Мцыри - это не имя героя, полученное при рождении. Это что-то вроде прозвища, которое ему дает Лермонтов. Настоящее имя героя не называется. Сам Лермонтов поясняет слово "мцыри" так: "Мцыри — на грузинском языке значит «неслужащий монах», нечто вроде «послушника» (Прим. М. Ю. Лермонтова.)". Имя нарицательное "мцыри" по сути служит именем или прозвищем для героя (смотрите пояснения в конце статьи). Мцыри - молодой монах. Однако он стал монахом не по своей воле: русский генерал взял его маленьким мальчиком в плен и оставил жить в каком-то монастыре. Так Мцыри с 6 лет насильно держат в этом месте: "...Я молод, молод..." "...Я мало жил..." "...Чтоб в цвете лет, / Едва взглянув на божий свет..." Мцыри родился и вырос на Кавказе: "...Седой, незыблемый Кавказ <... >Мне тайный голос говорил, / Что некогда и я там жил..." "...Дитя неведомой страны..." Отец Мцыри был гордым воином: "...А мой отец? он как живой / В своей одежде боевой / Являлся мне, и помнил я / Кольчуги звон, и блеск ружья, / И гордый непреклонный взор..." У Мцыри с детства развился могучий дух, огромная внутренняя сила, которые он наследовал от своих предков: "...Но в нем мучительный недуг / Развил тогда могучий дух / Его отцов..." У Мцыри пламенная душа: "...дай руку мне; / Ты чувствуешь, моя в огне… / Знай, этот пламень с юных дней / Таяся, жил в груди моей; / Но ныне пищи нет ему, / И он прожег свою тюрьму..." Мцыри - гордый человек. Таким он является с самого детства: "...И, гордо выслушав, больной / Привстал, собрав остаток сил..." "...Он знаком пищу отвергал, / И тихо, гордо умирал..." (в детстве)
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Отже, пісня завжди разом з людиною, вона його супроводжує всюди.