1.Доброго времени суток, дорогие друзья! Нет, в очередной раз убеждаюсь, что Чехов Антон Палыч - гений.
Название небольшого рассказа такое, что невольно ждешь чуда! И оно будет! Чудо это - любовь.
2.При слове РОЖДЕСТВО, естественно вспоминается и история появления этого праздника и то, что именно сейчас связано в мире с этим праздником.
Вот и в этом рассказе я не предчувствовала ничего плохого, те ждала очередной сказки. Хотя можно припомнить великих классиков:и "Девочку со спичками" Ганса Христиана Андерсена, и "Мальчика у Христа на елке" Федора Достоевского. И финал этого совсем не сказочного рассказа- можно сказать "убил", сама история, семейная, навела на довольно грустные мысли о браке как таковом.
Жила была падчерица. И не было ей покоя в семье. Мачеха и ее дочь принуждали падчерицу выполнять тяжелейшую черную работу. Все выполняла она безоговорочно. Однажды мачеха поставила перед падчерицей совсем немыслимую задачу. Дело в потом, что королеве захотелось посреди зимы пролесок. Она пообещала тому, кто принесет корзину пролесок, столько золота, сколько в корзине будет цветов. Услышала об этом мачеха и захотела разбогатеть. Но кому поручить собирать пролески зимой? Конечно, падчерице. Вот и отправилась бедняга в заснеженный лес.В лесу девочка увидела костер, вокруг него - людей. Они разрешили падчерице погреться возле костра и выяснили, зачем она пришла в лес. Незнакомцы, с которыми встретилась девочка, были братья-месяцы. В их власти было договориться между собой о том, чтобы средь злой зимы внезапно на один час засияло апрельское солнце. Девочка не возвращалась домой с корзиной пролесок, а еще с подарком от Апреля - с волшебным кольцом. Это кольцо и падчерице в лихой час. Увидев замечательный букет пролесок, королева сама захотела отправиться в лес по цветы. Нужное место могла указать только падчерица. Оказавшись в лесу со своей свитой, королева стала свидетелем ряда чрезвычайных событий. Каждый из месяцев демонстрировал один за другим свои Пролески заменялись другими цветами, ягодами, грибами. Шел сильный дождь, налетал ветер, и снова была зима. А потом вышел Январь и с у кого какие желания. Мачеха и дочь захотели шубы. Январь подарил им шубы из собачьего меха, и они превратились в собак. У каждого были свои желания. Лишь падчерица ничего не Она привыкла получать все своим трудом. Братья-месяцы наградили трудолюбивую девушку за ее добрые дела. Каждый дал ей одежду, украшения. Месяцы восхищались ее красотой, добрым, чувствительным сердцем, умелыми руками. Месяцы дали ей также сказочных белых коней, чтобы падчерица с подарками быстрее добралась до дома. И здесь проявились наилучшие качества девушки. Она не смогла оставить без королеву и ее спутников. Предложила место в санях, дала одежду, чтобы не озябли.Эта история поучительная. Никогда не надо ставить себя выше других, зазнаваться, стараться обидеть, разбогатеть за счет другого, так как и в собак превратиться можно, как это произошло с мачехой и ее дочерью.
Объяснение:
надеюсь
ответ:го ж навчає мене «Останній листок»? Я вважаю, що сам автор, людина з нелегкою долею, за основу твору взяв кадр із свого життя. Хіба будучи у в’язниці цілих п’ять років Вільям Сідні Портер ( таке справжнє ім’я письменника) не міг зневіритись, а вийшовши на свободу, закінчити літературну кар’єру і жити інакше, гірше. Чи не нагадує це молоду дівчинку Джонсі, яка хотіла вмерти, коли впаде останній листок на старому плющі? На щастя, Портер вижив у в’язниці через знання фармацевтичної справи – йому вдалося влаштуватися на роботу аптекарем. Так само і героїня його твору – вона, за до друзів, видужала. Але найбільше допоміг «останній листок» – шедевр старого Бермана, що врятував їй життя. На жаль, художник помер.
Цікаво, навіщо автор закінчує новелу сумним фіналом? Напевно. Щоб ми зрозуміли, як життя, перемагаючи в одному, поступається, або викидає білий прапор, в іншому.
Чого ж усе-таки навчає ця розповідь? Перш ніж відповісти на це питання, я хочу розповісти про жінку, яка називала своє життя «життям у рожевому світлі».
Її «життя у рожевих тонах» почалося з того, що від неї відмовилась мати. ЇЇ відгодовували безвідповідальні люди, які, щоб немовля не кричало, додавали у пляшечку з молоком вино.
Потім її дитинство проходило у «веселому домі», і жінки легкої поведінки, дізнавшись, що дівчинка майже сліпа, молились за її зцілення.
Її навчання в школі продовжувалося не більше року. «Маленька невинна душа» була викинута на вулицю.
Далі – співала на вулиці – не маючи за душею нічого: ні дому, ні грошей, ні рідні. Вона втратила свою дочку Марсель і щоб поховати її, пішла жебрати.
Доля продовжувала наносити їй все нові й нові удари: автомобільна катастрофа, артрит. Через морфій пристрастилась до наркотиків.
Але Едіт Піаф продовжувала співати всім бідам на зло. Через деформацію суглобів вона не могла нічого робити самостійно, проте все одно їхала на гастролі, свято вірячи, що любов публіки дасть їй нові сили.
Вона звучанням свого голосу приголомшувала і зачаровувала. Тонкі, рухливі пальці на клавішах акордеону. Натхнення. Пристрасть. Пісня, ніким не перевершена. І недоспівана.
Не знаю, чи читала Едіт новелу «Останній листок», але жила так, ніби кожен день її існування – останній. Вона вміла боротись і не здаватись.
Я думаю, що О. Генрі вчить нас бути незламними, вольовими людьми і хорошими друзями. Бо ніколи невідомо, чи не знадобиться твоя підтримка товаришу.
Объяснение: