представь себе,что ты по случайности попал не неизвестную тебе планету. так она еще и пустая!только подумай,ты один стоишь на неизведанной земле,где нет ни одного живого существа.что-бы ты сделал первым?наверное сфотографировал-бы или испугался?а может иследовал бы ее? а может еще что-то?лично я бы ее первым делом иследовала ее.вот-такая пустая и загадочная планета
Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.
Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.
2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»
3. Слово вчителя
Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.
Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними
були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.
Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.
Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.
У 1896 році поета не стало.
На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).
4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»
5. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?
♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?
♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?
♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.
♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?
♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.
6. Слово вчителя
Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання
в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.
У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».
Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).
7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»
8. Обмін враженнями, евристична бесіда
♦ Який настрій навіює ця поезія?
♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?
♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?
9. Слово вчителя
За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-
терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки
та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:
«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»
У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.
Слушайте: жил-был старик, у него были кот да петух. Старик ушел в лес на работу, кот понёс ему есть, а петуха оставил стеречь дом. На ту пору пришла лиса:
- Кукареку, петушок, Золотой гребешок, Выгляни в окошко, Дам тебе горошку, Так пела лисица, сидя под окном. Петух выставил окошко, высунул головку и посмотрел: кто тут поет? А лиса хвать его в когти и понесла в свою избушку. Петух закричал:
- Понесла меня лиса, понесла петуха за темные леса, за дремучие боры, по крутым бережкам, по высоким горам. Кот Котофеевич, отыми меня!
Кот услыхал крик и бросился в погоню, настиг лису, отбил петуха и принес его домой.
- Смотри же, Петя, - говорит ему кот, - не выглядывай в окошко, не верь лисе: она съест тебя и косточек не оставит.
Старик опять ушел в лес на работу, а кот понёс ему есть. Старик, уходя, заказывал петуху беречь дом и не выглядывать в окошко. Но лисице больно захотелось скушать петушка. Пришла она к избушке и запела:
- Кукареку, петушок, Золотой гребешок, Выгляни в окошко, Дам тебе горошку, Дам и зернышек. Петух ходит по избе, молчит, не отзывается. Лиса снова запела песенку и бросила в окно горошку. Петух съел горошек и говорит:
- Нет, лиса, не обманешь! Ты хочешь меня съесть... и косточек не оставишь.
- Полно, Петя! Стану ли я есть тебя! Мне хотелось, чтобы ты у меня погостил, моего житья-бытья посмотрел, на мое добро поглядел!
И она запела сладким голосом:
- Кукареку, петушок, Золотой гребешок, Масляна головка, Выгляни в окошко, Я дала тебе горошку, Дам и зернышек. Петух выглянул в окошко, а лиса его в когти. Закричал петух благим матом:
- Понесла меня лиса, понесла петуха за темные леса, за дремучие боры, по крутым бережкам, по высоким горам. Кот Котофеевич, выручай меня!
Кот услыхал крик, пустился в погоню, нагнал лису и отбил петуха.
- Не говорил ли я тебе, Петя, не выглядывай в окошко - съест тебя лиса и косточек не оставит! Смотри же, слушай меня! Мы завтра далеко пойдем.
Вот опять старик ушел на работу, и кот ему хлеба понес. Лиса подкралась под окошко и тут же песенку запела. Три раза пропела, а петух все молчит.
- Что это, - говорит лиса, - ныне Петя совсем онемел!
- Нет, лиса, не обманешь меня! Не выгляну в окошко.
Лиса бросила в окно горошку да пшенички и снова запела:
- Кукареку, петушок, Золотой гребешок, Масляна головка, Выгляни в окошко, У меня-то хоромы, Хоромы большие, В каждом углу Пшенички по мерочке: Ешь, сыт, не хочу! Потом добавила:
- Да, посмотрел бы ты, Петя, сколько у меня всяких диковинок! Полно, не верь коту! Если бы я хотела тебя съесть, то давно бы это сделала. А то видишь - я тебя люблю, хочу тебя в люди показать да уму-разуму научить, как надо на свете жить. Да покажись же, Петя! Вот я за угол уйду!
И притаилась за стеною...
Петух вскочил на лавку, высунул голову в окошко, а лиса его в когти - и была такова! Петух закричал во все горло, но старик и кот были далеко и не слыхали его крика.
Долго ли, коротко ли, воротился кот домой и видит: петушка нету, надо из беды выручать. Кот тотчас же нарядился гусляром, захватил в лапы дубинку и отправился к лисицыной избушке. Пришел и начал наигрывать на гуслях:
- Стрень-брень, гусельцы, золотые струночки! Дома ли Лисафья, дома ли с детками, одна дочка Чучелка, другая Подчучелка, третья Подай-челнок, четвертая Подмети-шесток, пятая Трубу-закрой, шестая Огня-вздуй, а седьмая Пеки-пироги!
Лиса говорит:
- Поди, Чучелка, посмотри, кто такую хорошую песню поет?
Чучелка вышла за ворота, а гусляр стук ее в лобок - да в коробок и снова запел ту же самую песню. Лиса посылает другую дочку, за другою - третью, за третьей - четвертую, и так дальше. Какая ни выйдет за ворота - гусляр свое дело сделает: стук в лобок - да в коробок! Перебил всех Лисицыных деток поодиночке.
Лиса ждет их и не дождется. “Дай, - думает, - сама посмотрю!”
Вышла за ворота, а кот размахнулся дубинкой, как хватит ее по голове - из нее и дух вон! Петушок обрадовался, вылетел в окно и благодарит кота за свое Воротились они к старику и стали себе жить-поживать да добра наживать.
пустая планета
представь себе,что ты по случайности попал не неизвестную тебе планету. так она еще и пустая!только подумай,ты один стоишь на неизведанной земле,где нет ни одного живого существа.что-бы ты сделал первым?наверное сфотографировал-бы или испугался?а может иследовал бы ее? а может еще что-то?лично я бы ее первым делом иследовала ее.вот-такая пустая и загадочная планета