Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"...
Хто ж вони, оті козаки? Якими вони були? Яка їхня роль в історії нашої держави?
Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. Скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали!) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. І виростали у степу високі могили.
Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. Можна було всю шкіру козака порізати на паси, можно було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про Морозенка), можна було посадити на палю, як славного Гордія Чурая, але не можна було зробити козака рабом.
Про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. Опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами Богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий Україні.
Славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю України Богун і Кривоніс, Залізняк і Гонта. З дитинства захоплюємося ми гордою незламністю Тараса Бульби та його сина Остапа (Микола Гоголь "Тарас Бульба"). Схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина Шрамів (Пантелеймон Куліш "Чорна рада"). До того ж часто трапляється саме таке: батько і син. Козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. Славить козаків Тарас Шевченко, присвячує їм роман-епопею "Богдан Хмельницький" і одноіменну драму Михайло Старицький.
Прекрасні в своїй монументальній величі, вони, ці степові і запорізькі лицарі, не були, звичайно, янголами з крильцями. Не знаючи міри ні в чому, вони не цуралися оковитої, вміли пити-гуляти.
Як бити, так бити!
Як пити, так пити!
(Тарас Шевченко "Гайдамаки")
Чесні воїни, вони не нападали першими, але у своєму справедливо му гніві жорстоко мстилися, тоді вже не рахуючись ні з чим. Міг козак кинути у кам'яне провалля малу дитину, народжену українкою-не вільницею від татарина (Зінаїда Тулуб "Людолови"). Жорстокість? Так! Але хто його знає, чи можна засуджувати їх за це.
І вірність Україні, вірність присязі часом межувала з жорстокістю. тарас Бульба вбиває власного сина, якого кохання завело у табір ворогів. Гонта власною рукою ріже своїх скатоличених дітей (Тарас Шевченко "Гайдамаки"). І це не черствість (ми бачимо гіркі батьківські сльози) - просто безмежна безкомпромісність.
Та як би то не було, козацьке лицарство, закони Запорозької Січі - це найславетніша сторінка нашої історії. Тому ми пишаємося ними. І так би хотілося успадкувати все найкраще від цих наших гордих предків!
Гоголь был великим русским писателем, он умел подметить нелицеприятные стороны российского общества. Комедия «Ревизор» обнаруживает «русские характеры». В ней вскрываются социальные язвы и общественные пороки, являющиеся порождением самодержавия. Высмеиваются плуты, взяточники, казнокрады. Они были показаны автором очень ярко и правдиво. В какой-то момент комедия превращается в обличающий документ, который критикует существующий строй. Гоголь виртуозно собирал свои наблюдения в единый художественный образ, в котором любой мог узнать черты знакомых людей. Актуальность комедии обуславливалась тем, что ее сюжет был взят из жизни, а герои были знакомы каждому. Автор утверждал, что в своем произведении он ничего не выдумал. «Ревизор» полон намеков, позволяющих прочувствовать Гоголевскую действительность. Посредством высмеивания общественных пороков писатель заставляет понять всю их тлетворность, задуматься и постараться от них освободиться. В качестве художественных приемов Гоголь использует говорящие фамилии, например, Ляпкин-Тяпкин и неприкрытые реплики героев. Это позволило автору убрать маску благопристойности и вскрыть всю безобразность нечистых на руку чиновников. Особая роль в произведении отводится авторским ремаркам. «Замечания для господ актеров» дают характеристику персонажей, выражая свое отношение открыто, либо завуалировано через портретные описания. Для них также характерна ирония. Положительного героя в свою комедию Гоголь не ввел намеренно. В «Ревизоре» в качестве положительного начала воплощается высокий нравственный идеал автора, основа его сатиры – смех. Как ни печально, жизнь доказывает, что не бывает такого ревизора, которого невозможно было бы подкупить. Время идет, а созданная Гоголем комедия по-прежнему не теряет своей актуальности
Источник: https://litfest.ru/writings/revizor-gogolya.html