Наближаючись до пірамід, вівчар слухав своє серце, воно мало підказати, де скарби. Зачарований пірамідами, він стояв і плакав, а за висловом Алхіміка, куди впадуть його сльози, там і слід шукати скарби. та всю ніч, риючи пісок у нібито вказаному місці, так нічого і не знайшов. Вибився із сил, поранив руку, але продовжував вірити своєму серцю, яке веліло шукати там, куди упадуть його сльози. Згодом був побитий воїнами-дезертирами. Їхній ватажок відкриває йому свою таємницю: «На тому місці, де ти стоїш, я сам кілька разів бачив один і той самий сон. І снилося мені, неначе я маю відправитися до Іспанії, знайти там зруйновану церкву, де зупиняються на ночівлю вівчарі зі своїми вівцями і де на ризниці виріс сикомор. Під його коренями заховані скарби. Але ж я не такий дурень, щоб лише через те, що мені приснився сон, йти через пустелю». Отже, автор говорить, що у світі є два типи людей: одні мрійники, вірять у віщі сни, хочуть мрію зробити реальністю, а інші скептики, а може, і циніки, які ні в що не вірять та ще й глузують з інших.
Объяснение:
Иван Сергеевич Тургенев называл Федора Тютчева поэтом мысли, слитой с чувством. Он подчеркнул и еще одну особенность поэзии мастера слова: психологическую точность его лирики и страсть как главный ее мотив. В стихотворении «Листья» Тютчев анализ душевных движений сопрягает с картиной увядающей природы. Композиция основана на параллелизме: сопоставляется внешний мир (пейзаж) и внутренняя сфера человеческих устремлений. Очевидно, что темой стихотворения является противопоставление буйных и ярких чувств холодному спокойствию. Каким образом это делается? В первой строфе стихотворения перед нами предстает картина неподвижных, как бы застывших в вечном покое хвойных вечнозеленых деревьев. Во второй строфе, в противовес зимней неподвижности, появляется зарисовка яркого короткого лета. Поэт использует прием олицетворения: речь идет от лица листьев на лиственных деревцах. Третья строфа представляет осеннюю пору медленного остывания и угасания природы. Четвертая строфа проникнута страстной мольбой: листья просят ветер сорвать и унести их с собой, чтобы избежать увядания и смерти.