"Любити все прекрасне і земне і, говорити правду..." — так, роздумуючи про громадянське покликання письменника, стверджував Василь Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду про людину і світ, тому й тривожать душу його вірші.
Витоки творчості В. Симоненка — у фольклорі, у творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.
Як талановитий і принциповий поет, В. Симоненко мав власний погляд на речі, своє розуміння сутності людини на противагу загальноприйнятому в радянські часи погляду на людину як на гвинтик у "загальнопролетарському механізмі". Свої роздуми він виклав у поезії "Ти знаєш, що ти — людина", в якій змушує читача замислитися над цим складним питанням:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
В.Симоненко наголошує на унікальності кожної особистості, її неповторності. Окрім того, поет роздумує над швидкоплинністю людського життя.
Наприклад, вірш "Перехожий" присвячено відомій поетесі Ліні Костенко. Хоча, на мою думку, він стосується усіх, хто вносить щось нове у це життя. В образі перехожого проглядає особистість самого автора. Безумовно, таких не люблять, адже вони виділяються з натовпу "сірих" особистостей.
Отже, людина в поезії В. Симоненка сповнена гідності, порядності, відповідальності за все, що відбувається довкола. Поет намагався переконати у цьому своїх сучасників. Та його думки і прагнення є актуальними й у наші дні.
Выразил свои сомнения, свое негодование, свою скорбь в великолепной поэме "Пугачев". В этой драме история не была для Есенина самоцелью, он не стремился детализировать крестьянские войны. В стихах больше просматривается современная Россия, нежели времена Екатерины Второй. Романтический цвет, в который окрашены фигуры Пугачева и его сподвижников, несет в себе кровавый сполох двадцатых годов двадцатого века. Патетика монологов Пугачева и Хлопуши, мечта и стремление восставших "новой жизнью жить" — все это идиллические сомнения и надежды автора. И все же Пугачев в поэме явно и подчеркнуто одинок. Почти как сам Есенин. И ностальгическая тоска ("Как же смерть? Разве мысль эта в сердце поместится, когда в Пензенской губернии у меня есть дом? "), и надрыв духовный ("Неужель под душой так же падаешь, как под ношей? ") типичны для автора поэмы. Внимательного читателя "Пугачева" обязательно остановят некоторые особенности стиля этой поэмы. В таких строках, как "Ржет дорога в жуткое пространство", "Пучились в сердце жабьи глаза грустящей в закат деревни", и во многих других отразилось переживавшееся тогда Есениным увлечение имажинизмом. Это сказывалось в прихотливости образной системы, нарочитом соединении разнородных лексических слоев, вычурности метафор, повышенной эмоциональности, почти "крикливости" стиха. Тем не менее многие строки сохранили прежний есенинский стих Колокол луны скатился ниже, Он, словно яблоко увянувшее, мал. Благовест его лучей стал глух. Уже на на шесте громко заиграл В куриную гармонику петух.
Считается, что трагический конец героя и предательство сподвижников показали, как Есенину становится чужда идеализация крестьянства. Так ли это? Есенин был порабощен городом, но из деревни он тоже вырос, как вырастают из штанишек. Ему некуда было возвращаться, именно поэтому бунт был замкнут на себя и неизбежно обречен.
"Любити все прекрасне і земне і, говорити правду..." — так, роздумуючи про громадянське покликання письменника, стверджував Василь Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду про людину і світ, тому й тривожать душу його вірші.
Витоки творчості В. Симоненка — у фольклорі, у творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.
Як талановитий і принциповий поет, В. Симоненко мав власний погляд на речі, своє розуміння сутності людини на противагу загальноприйнятому в радянські часи погляду на людину як на гвинтик у "загальнопролетарському механізмі". Свої роздуми він виклав у поезії "Ти знаєш, що ти — людина", в якій змушує читача замислитися над цим складним питанням:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
В.Симоненко наголошує на унікальності кожної особистості, її неповторності. Окрім того, поет роздумує над швидкоплинністю людського життя.
Наприклад, вірш "Перехожий" присвячено відомій поетесі Ліні Костенко. Хоча, на мою думку, він стосується усіх, хто вносить щось нове у це життя. В образі перехожого проглядає особистість самого автора. Безумовно, таких не люблять, адже вони виділяються з натовпу "сірих" особистостей.
Отже, людина в поезії В. Симоненка сповнена гідності, порядності, відповідальності за все, що відбувається довкола. Поет намагався переконати у цьому своїх сучасників. Та його думки і прагнення є актуальними й у наші дні.