Мцыри в своей исповеди отстаивает прежде всего идею свободы. Вся его речь проникнута страстной любовью к воле и пониманием того, что свободное существование является естественным для человека. При своем побеге он задается вопросом: «Для воли иль тюрьмы / На этот свет родимся мы?…» — и ответ его однозначен: огромный и прекрасный мир нельзя спрятать от людей за монастырскими стенами. Также в исповеди в монологе Мцыри звучит упрек монахам его тело, но лишившим его полноценной жизни: «Старик! я слышал много раз, / Что ты меня от смерти Зачем? ..». Красоту жизни, необходимость в любви и дружеском общении, ценность родины превыше человеческой жизни — вот что отстаивает Мцыри в исповеди!
Ця казка була вміщена автором у збірку «Гранатовий будиночок» (англ. «А House of Pomegranates») (1891). Чому саме гранатовий? У такій країні, як Ірландія, напрочуд потужними с традиції християнства, а гранат (дерево та його плоди) — це один із традиційних символів християнської віри: страждання, відродження й воскресіння. У кожній з чотирьох казок цієї збірки («Молодий король», «День народження інфанти», «Рибалка та його душа», «Хлопчик-Зірка») розповідається про різні події, пов’язані зі стражданнями людей та їхнім духовним відродженням. Слово гранат (або гранатовий) з’являється в найбільш напружені для персонажів моменти випробувань, але водночас немовби вказує їм шлях до відродження. А чому слово будинок з’явилось у назві збірки? Так в Англії XIX ст. називали салон1, місце, де зустрічалися високоосвічені люди й говорили про мистецтво, філософію, науку. Деякі салони мали назви. Наприклад, О. Уайльд у той час відвідував салон під назвою «Душа». Кожна з чотирьох казок збірки присвячена одній леді із салону, а в цілому «Гранатовий будиночок» присвячений дружині письменника — Констанції Уайльд.
Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.
Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити.
— Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода. Чому уряд за цим не слідкує?
— Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван.
Рад если
Удачи!