На ранних этапах развития общественного сознания представления о мироздании и природе человека складывались в мифы, предания и легенды. На основе мифотворчества культивировались языческие обряды, формировались основы религий и философских учений. Миф как форма устного коллективного творчества имел более широкую, по сравнению с другими фольклорными видами искусства, трактовку. Мифические мотивы прослеживаются и в легендах, с которыми в древности связывали реальные исторические факты или выдающиеся события.
Что такое миф и легендаМиф – отражение в коллективном сознании древних людей представлений об устройстве мира, зафиксированное в произведениях устного народного творчества и письменных источниках. Мифическое повествование утверждало власть бессмертных богов над судьбой человека и объясняло все жизненные явления как проявление божественной воли.
Легенда – один из фольклорных жанров, в котором реальные исторические события, природные катаклизмы и явления общественной жизни предстают в форме символического обобщения, близкого к мифотворчеству. Персонажи легенд – герои и сверхчеловеческие сущности, олицетворяющие силы природы.
В чем же разница между мифом и легендой?
События, отраженные в мифах, охватывали значительный хронологический период и не могли быть связаны с конкретными личностями, влиявшими на ход истории. В центре внимания мифов – жизнь, соперничество, борьба и праздность всемогущих богов, обитавших отдельно от людей: чаще всего, в священных горах или на небе. Происходящее на земле в античном мифологизированном сознании – только проекция судьбоносных действий властителей неба, тверди и водной стихии.
Мифические боги покровительствовали земледелию, скотоводству, торговле, мореплаванию – основным и вполне реальным видам деятельности, с которыми были связаны. Бессмертие богов противопоставлялось бренности жизни простых смертных.
Легенды описывают отдельный эпизод исторического этнической группы или народности, в то время как в мифах изображаются практически все стороны жизни.
Боги, населяющие мифические вершины, глубины океанов и подземный мир, бессмертны. Герои легенд наделены невероятной силой, умом но не могут жить вечно. Они совершают подвиги с богов и умирают, как обычные люди.
к содержанию ↑Отличие мифа от легендыМиф относится к эпическим жанрам устного народного творчества; характеризуется широким обобщением символических образов, отражающих определенный уровень коллективного сознания.Легенда – один из жанров народного эпоса, в основе которого лежат реальные исторические события.В мифах повествуется о жизни бессмертных богов. Персонажи легенды – смертные герои, которым покровительствуют высшие силы.В мифах охват событий значительно шире, чем в легендах.Один из основных приемов построения сюжета в легенде – гипербола. В мифах фантастическое преувеличение воспринимается как объективная реальность.
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання .