Антон Павлович Чехов — великий російський письменник. Передусім він відомий як майстер оповідання. Його твори короткі й влучні, як постріл майстерного стрілка. Мішень — це людська підлість, чиношанування, самоприниження та інші людські вади.
Антон Чехов писав: "Тільки тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є". І він умів показати людину як ніхто інший. Декількома деталями лаконічно й коротко письменник створив яскраві художні образи.
Ось перед читачем постає поліцейський наглядач Очумєлов із оповідання "Хамелеон", який час від часу то скидає, то надягає шинель. Так само легко він змінює свою думку стосовно долі нещасного собаки, винуватця каліцтва золотих справ майстра Хрюкіна. Ницо і підло, негідно звання людини так прогинатися перед одним лише ім'ям сильних світу цього.
А ось на вокзалі зустрілись два колишніх друга-гімназисти (оповідання "Товстий і тонкий"). Але спершу тепла зустріч перетворюється на неприємну недоречність. Чиношанування змушує тонкого самопринижуватись, втрачати власну гідність. Найогидніше, що відбувається це перед очима дітей, які потім наслідуватимуть поведінку дорослих,
Антон Павлович Чехов не лише талановитий майстер слова, а й надзвичайно інтелектуальна людина. Своїми творами він прагнув пробудити людей від духовної сплячки, позбутися убогості. Чехов щиро вірив у те, що, побачивши себе в героях його творів, люди обов'язково зміняться. Світ навколо стане набагато кращим, якщо людина стане Людиною. Хочеться вірити в те, що свої оповідання А. Чехов писав недарма, що його відточене влучне слово дістанеться онімілих душ.☻
духовный собиратель народа, с которым связаны культурный идеал святой руси и возникновение духовной культуры (и культуры вообще)[1]. "ангел-хранитель россии" (п. флоренский)[2]. письменного наследия не оставил, однако известны его духовные наставления[3].
известен также как представитель деятельного исихазма, основоположник старчества[1] и возобновитель монашеского общежития[⇨], которое идёт от антония и феодосия печерских.
с xv века почитается православной церковью святым в лике преподобных[⇨] и считается величайшим подвижником земли . с древних времён почитается православными, в том числе старообрядцами. считается покровителем учащихся.
до начала xx века почитание сергия радонежского ограничивалось почти исключительно территорией руси, однако после революции 1917 года оно распространилось далеко за её пределы, что стало заслугой эмиграции[4].
в 1940 году папа пий xii признал допустимым почитание святых восточной церкви, канонизированных до ферраро-флорентийского собора, включая сергия радонежского, — в первую очередь греко-католиками. с 1969 года по распоряжению папы павла vi имя преподобного сергия включено в богослужебный календарь римско-католической церкви[5].
дни памяти у православных, старообрядцев и восточных католиков:
25 сентября (8 октября) — преставле́ние (кончина);
5 (18) июля — обре́тение мощей.
в православной церкви имеются и другие дни памяти[⇨].
в приходах западных обрядов римско-католической церкви и в церквах сообщества день памяти — 25 сентября по григорианскому календарю