Потому что он был военным корреспондентом, сам учавствовал военных походах в Финляндию и Зап.Белоруссию. Брат был на фронте.
Объяснение:
Делла добра, любить Джіма та думає переймається тим, зо йому подарувати:
«Вона місяцями економила буквально кожен цент, і ось це все, що вдалося зібрати»
« Багато щасливих годин провела вона, роздумуючи, що б таке подарувати йому на Різдво. Щось особливе, рідкісне, коштовне, хоч трохи гідне високої честі належати Джімові.»
Вона ладна пожертвувати найдорожчім, лише б порадувати коханого, навіть якщо для неї це непросто:
« У подружжя Джеймс Діллінгем Янг було дві речі, якими вони дуже пишалися. Одна — це золотий годинник Джіма, що належав колись його батькові та дідові, друга — волосся Делли.»
« Завагавшись, постояла якусь мить нерухомо, і дві чи три сльози впали на потертий червоний килим.»
Вона розсудлива та не впадає у розпач:
«...її захоплення трохи вщухло, натомість з'явилися передбачливість та розсудливість. Вона дістала щипці для завивання, запалила газ і почала виправляти спустошення...»
Вона переймається про те, щоб подобатися Джімові
« — Господи, зроби, будь ласка, так, щоб я все ще сподобалася йому!»
І дуже його любить, так
«...але ніхто й ніколи не зможе виміряти мою любов до тебе!»
Джім теж любить Деллу та продав заради неї годинник, яким пишався:
«— Я продав годинник, щоб купити тобі гребінці.»
« Якби цар Соломон був швейцаром у будинку, де вони жили, і зберігав би всі свої скарби в підвалі, Джім, проходячи повз нього, завжди діставав би свій годинник, щоб побачити, як Соломон рве собі бороду від заздрощів»
Делла вважає Джіма скромним та гідним:
« Скромність і гідність — ці якості були у них обох»
Він дуже любить Деллу, незважаючи на її зовнішній вигляд:
« І Джім раптом наче прокинувся від важкого сну. Він обняв свою Деллу.»
«— Ніяка стрижка, ніякі нові зачіски не примусять, щоб я розлюбив тебе, дівчинко»
Він знав, який подарунок хотіла отримати Делла та подарував його:
«Річ у тому, що на столі лежали гребінці, набір гребінців — бічні й задні*,— якими Делла давно любувалася на одній з бродвейських вітрин. »
1!
вір американського письменника Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра" пройнятий світлим і добрим гумором. Відомими героями Марка Твена стали Том Сойєр і Гекльберрі Фінн. Історія про двох хлопчаків – вигадника і фантазера Тома Сойєра та його вірного друга та зброєносця Гека Фінна базуєтся на їх дружбі, порядністі, добре, здатність прийти на до , свободе.
Отже, Том і Гек – справжні друзі. І вони не тільки бешкетують, але можуть бути й цілком серйозними та відповідальними людьми. На кладовищі хлопці стали свідками жахливої сцени. Це була їхня перша спільна таємниця. Вони поставили кров’ю свої підписи під клятвою на сосновій дошці, що ніхто не дізнається про те, що сталося на кладовищі. Але клятву було порушено, оскільки мовчання заподіяло б зло невинній людині, на яку впала підозра у вбивстві лікаря Робінсона.
Цей вчинок свідчить про милосердя друзів, про співчуття до чужої біди і сміливість. Дух авантюризму і потяг до пригод ніколи не залишали Тома і Гека. Одного разу вони і ще один підліток Джо Гарпер, прибравши собі незвичні імена, вирішили втекти з дому і оселитися на острові. У містечку зчинився переполох, усі вирішили, що хлопці потонули. Та коли почалася сумна, скорботна церемонія, хлопці з’явилися.
Объяснение:
Відповідь:
Всю Великую Отечественную войну Твардовский был на фронте. В 1941-1942 годах работал в редакции газеты Юго-Западного фронта «Красная Армия», затем – в газете 3-го Белорусского фронта «Красноармейская правда». В годы ВОВ поэт создает свою самую знаменитую поэму «Василий Тёркин». Вот что пишет сам Твардовский в автобиографии: «Книга про бойца» в годы войны была для меня истинным счастьем: она дала мне ощущение очевидной полезности моего труда, чувство полной свободы обращения со стихом и словом в естественно сложившейся непринужденной форме изложения. «Тёркин» был для меня во взаимоотношениях поэта с его читателем – воюющим советским человеком – моей лирикой, моей публицистикой, песней и поучением, анекдотом и присказкой, разговором по душам и репликой к случаю». Победу Твардовский встретил в Тапиау Восточной Пруссии (сейчас Гвардейск Калининградской области), и тогда же на одном дыхании написал последнюю главу своей поэмы, ставшей атрибутом фронтовой жизни.