У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги
Перед декабрьскими праздниками в городе царит весёлая суета, это подчёркивается эпитетами "прекрасные", "сияющие", "праздничные", "весёлый", "нарядные". Беззаботная и сытая жизнь - и ей противопоставляется иная реальность, описанная словами "мрачные", "неосвещённые", "ветхий", "грязный". Двое мальчиков из обнищавшей семьи Мерцаловых возвращаются с нарядных улиц домой в подвал, где их ждёт мать, больная сестра и голодный младенец. А в городе готовятся к празднику и накрывают богатые столы. Это противопоставление двух разных миров, существующих в одно время и в одном месте, и есть главная проблема рассказа. А главное действующее лицо - чудесный доктор - объединяет их. НЕ УВЕРИНА
Сквозь волнистые туманы Пробирается луна, На печальные поляны Льет печально свет она. По дороге зимней, скучной Тройка борзая бежит, Колокольчик однозвучный Утомительно гремит. Что-то слышится родное В долгих песнях ямщика: То разгулье удалое, То сердечная тоска... Ни огня, ни черной хаты, Глушь и снег... Навстречу мне Только версты полосаты Попадаются одне... Скучно, грустно... Завтра, Нина, Завтра к милой возвратясь, Я забудусь у камина, Загляжусь не наглядясь.
Звучно стрелка часовая Мерный круг свой совершит, И, докучных удаляя, Полночь нас не разлучит. Грустно, Нина: путь мой скучен, Дремля смолкнул мой ямщик, Колокольчик однозвучен, Отуманен лунный лик.
У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань. Самовідданість, відвага, почуття обов’язку, підтримка друзів ведуть його до перемоги