У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди.
Учись у них - у дуба, у березы.Кругом зима. Жестокая пора!Напрасные на них застыли слезы,И треснула, сжимаяся, кора.
Все злей метель и с каждою минутойСердито рвет последние листы,И за сердце хватает холод лютый;Они стоят, молчат; молчи и ты!
Но верь весне. Ее промчится гений,Опять теплом и жизнию дыша.Для ясных дней, для новых откровенийПереболит скорбящая душа. А. А. Фет. 1883 г. Основная мысль данного стихотворения - не надо зацикливаться на невзгодах и трудностях. Их нужно перетерпеть и верить, что придет светлая пора. Этому надо учиться у природы с ее периодичной сменой времен года и растениями, при жить согласно ее законам. Надо быть крепким и стойкам, как дуб, раскинувший могучую крону на просторе, и светлым и гибким, как береза, береста которой является ее красой и защитой. Деревья молчат. И нам не надо ныть и жаловаться на судьбу.
Я бы сказала, что главная мысль этого стихотворения - это незнания Фета в области ботаники. В отличии от человека, деревья впадают в спячку, они не страдают от холода и ветров, прекрасно переживая зимний период. Они не теплокровные лысые млекопитающие с богатой фантазией. Возможно, Фет во время написания данного стихотворения переживал какую-то личную драму. Стихотворение написано в 1883 году - Фет постарел и стал помещиком (купил усадьбу). Возможно он имел проблемы со здоровьем, задумывался о смерти и верил в перерождение, которое происходит весной каждый год. И будучи человеком тонким, творческим, изливал свои чувства на бумаге.
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди.
Объяснение: