Ліричний герой і автор у творі “І мертвим, і живим…” Ліричний герой послання звинувачує у байдужості до розвитку освіти і національної свідомості свого народу. Він засуджує соціальні верхи за їх глухість до проблем свого народу, навпаки, «гуманісти» за кордоном, удома вони перетворюються на гнобителів свого народу. Їх справжня злодійська сутність спонукає їх до злочинів проти співвітчизників. Саме за таких господ використовує автор метафоричні вирази такі, як «людей запрягають у тяжкі ярма», «орють лихо». Головними їх характеристиками стають епітети «недолюдки», «діти юродиві». Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу. Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині. Наче першооснову патріотизму сподівається автор розповісти українським господам. Бо без національного самоусвідомлення та власних високих моральних якостей «великих слов велика сила» не буде дієвою, залишиться тільки словами. Із сатиричною гостротою і емоційною силою автор викриває мучителів свого народу, бажає їм зникнути з обличчя його любимої країни. Розплата за зневажання свого народу обов’язково настане, картина майбутнього «страшного суду» над панами — це є й попередження для недалекоглядних господ.
У повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь описує життя запорізьких козаків, їх боротьбу за свободу і незалежність.
Одна з головних тем твору - тема вірності і зради. Серед козаків любов до рідної землі, вірність військовому обов'язку, почуття товариськості шанувалися найважливішими якостями.
Напередодні важкого бою наказний отаман Тарас Бульба говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». Вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. У бою під Дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. В останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «Вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на Дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».
Вірний своєму військовому обов'язку старший син Тараса Бульби Остап. Він хоробрий воїн, який має «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». Але в важкому бою «схопилися з Остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. До лобового місця полонені козаки, серед яких був і Остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». Віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, до винести муки кари. Остап звернувся до товаришів із закликом: «Дай же Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин!»
Вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю Кукубенко: «Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!
Тот самый запретный к показу выпуск, за который Малахова выперли с Первого! Людям гробят...
Не губите грибковые ногти Экзодерилом! Грибок как огня боится простого...
Беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. А як же боляче було Тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! Андрій був хоробрим воїном гаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв Андрій, дивувався старий Тарас і казав: «І це добрий - враг би не взяв його! - вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка ». Але молодого Бульбу найбільше привертала сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. У битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». Тому-то, коли Андрія попросила про до прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. Для Тараса цей вчинок сина був тяжким горем. Старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває Андрія, кажучи при цьому: «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!»
Любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. Своє захоплення запорожцями Н. В. Гоголь висловив такими словами: «Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пере-сіліла російську силу!»
Объяснение:
Объяснение:
В этом произведении автор рассказывает
нам о двух мальчиках - Яшке и Володе, как они пошли на рыбалку и что на рыбалке с ними произошло.
Положительным героем я считаю Володю. Этот мальчик приехал из Москвы. О рыбалке он практически ничто незнал - он не знал, как ловится рыба, он только видел в Москве, как её ловят на Москве-реке.
Яшку, мне кажется нельзя назвать полностью положительным героем. Он постоянно старался съязвить Володе. Яшка говорил Володе: " А ты галстук надень, - съязвил Яшка и хрипло засмеялся. - У нас рыба обижается, когда к ей без галстука суёшься".
Нелестно хочется сказать о поступке Яшки. Когда Володя упал в воду, Яшка закричал: "Дурак! Яшка сказал это, злобно и страдальчески искривив лицо. Когда Володя уже захлёбывался в воде, Яшка не бросился сразу Вове на а выскочил на луг и кинулся к деревне. Но всё он остановился и бросился Володю. Когда он тянул Володю к себе из воды, тогда он понял, что ему тяжело, что Володя утопит его, что пришла его семерть и ударил Володю ногой в живот.
Когда Яшка выбрался на берег, он только тогда подумал о том, что утопил Володю.
Но всё же Яшка осознал свой поступок и Володю. Даже оказал ему первую
Этот рассказ учит нас к тому, чтобы мы никогда не бросали своих друзей в беде.