Одной из женщин,которую можно назвать хранительницей семейного очага,является Василиса Ильинична (мать Григория Мелехова). Она является трудолюбивой женщиной,которая с раннего утра и до самого позднего вечера посвящает себя домашним хлопотам. Труд ради своей семьи - главная ценность ее жизни. Я считаю ее невероятно мужественной. Муж изменял ей,даже бил ее до смерти. Но она все терпела,она держалась ради семьи и своих детей. Василису можно назвать истинной матерью,т.к. чувство материнства было у нее в крови. Несмотря на тяжелую суровую жизнь,она сохранила в себе любовь,честность,чистоту и природную мудрость. Все,что знаю :)
Віра у силу надії та справжнього кохання у повісті-казці Олександра Гріна «Пурпурові вітрила»
Більшість письменників у творах спираються на власний життєвий досвід, що зумовлює їхнє світосприйняття. З огляду на біографію письменника Олександра Гріна, сповнену поневірянь і бідності, його творчість здається чимось дивним. Загадковим, романтичним і чарівним постає в його зображенні світ. Тяжка дійсність не вбила мрії про світле і прекрасне. Грін завжди сподівався, що несподіване щастя прийде попри всі негаразди. Після тяжкої хвороби, не маючи ані грошей, ані власної домівки, він написав чарівну повість-казку «Пурпурові вітрила», сповнену любов'ю до життя, вірою в людей і всепереможну силу надії, здатної творити дива.
Піднесеність над буденним, мрія, надія і кохання — ось провідні теми його повісті. Нібито у головної героїні повісті-казки не було підстав сподіватися на краще: у Ассолі мати померла від злиднів, батько був змушений піти зі служби через те, що покарав мерзотника Меннерса, і заробляти виготовленням іграшок. Але на шляху дівчинки зустрівся старий збирач легенд і казок та подарував їй мрію про казкового принца, що приїде за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами, і візьме «назавжди у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям». Вразлива дівчинка повірила у цю обіцянку з такою силою, що врешті-решт ця мрія перетворилася на дійсність, хоча більшість мешканців Каперна вважали її напівбожевільною. В Ассолі наче жили дві особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Вона жила не буденністю, а мрією про кохання, «нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості», — пише про Ассоль Грін.
Така відданість надії знайшла, нарешті, розуміння, і, хоча ніби нічого казкового не було в тому, що закоханий романтик Грей, дізнавшись про мрії дівчини, що справила на нього сильне враження своєю чистотою, гармонійністю та схожістю на «чарівне художнє полотно», купив пурпурову тканину для вітрил. Сама ситуація здіснення мрії є незвичайною та чарівною, але не нереальною: якщо одна людина кохає іншу, то в її змозі перетворити життя на казку, а таке бажання виникає лише тоді, коли кохання є справжнім, тим, що дарує, а не забирає усе собі. Та й Ассоль своєю відданістю, вірним чеканням, заслуговувала на кохання.
- Якщо не втрачати надії, будь-яка мрія може з часом здійснитися — стверджує нам своєю поетичною казкою письменник. Але для цього почуття мають бути глибокими, чистими і справжніми.
Маленький принц сподівався, що баранець знищуватиме шкідників на його планеті.