Відповідь:
В "старому чудернацькому Грініч-Віліджі" у старому присадкуватому триповерхому будинку жив "старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися." Художника-невдаху О.Генрі поселяє в "тьмяно освітленій комірчині внизу" і в кутку розташовує "мольберт з підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п'ять років чекало перших штрихів шедевра". Усі ці деталі викликають асоціації зі старим валуном, порослим мохом. А чи може мріяти валун? Усі розмови про майбутній шедевр навряд чи були пов'язані зі справжньою мрією. До мрії людина рухається, прагне її реалізувати, черпає в ній сили й наснагу, а сивий Берман уже 40 років не брався за пензель.
Чи прагнув узагалі чогось цей старий? Ще й як! Самотня людина на схилі літ мріяла відчути потрібність комусь, причетність до загального ритму життя. Тому з такою готовністю перебирає на себе роль "сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць". Він, "який нещадно знущався з усякої делікатності, в кому б вона не виявлялась", перетворюється на ангела-охоронця Сью та Джонсі. Його життя нарешті набуває сенсу. І саме цей сенс пробуджує його уяву, яка 40 років не давала про себе знати. Отой зелений листок, ледь прихоплений жовтизною, на цегляній стіні могла вигадати лише людина, яка добре знає, як важливо мати бодай ниточку, за яку можна вхопитися. В його житті цією ниточкою стали молоді художниці. А Джонсі Берман дарує навіть більше, ніж мрію, - віру.
Пояснення:
Відповідь:
На мою думку шанс на друге життя має кожна людина. Кожна людина може змінитися, але не Кандата, що було доведено у творі. Дуже важливо зрозуміти — чи заслуговує цього шансу людина та чи зможе вона змінитися. Коли людині дають шанс на життя, навіть самий маленький, то вона буди зі всіх сил чіплятись за цю “павутинку”, але це не значить,що вона не зірветься з неї, бо людина сама по собі істота для якої змінюватися дуже важко, але якщо людина змінилася, то вона правда має шанс на іння. Здобути другий шанс може кожний, але не кожний його заслуговує...
Пояснення:
Действие происходит во время Великой Отечественной войны. Уже в первые дни войны судьба жестоко распорядилась с Иваном: отец убит на границе, полуторагодовалая сестрёнка погибла у него на глазах. И герой принял решение — мстить врагу, стать полезным нашей армии.
Иван — ещё совсем мальчик: он играет, как его сверстники, собирает ножички, вооружается биноклем, будто настоящий командир. Он хотел бы остаться ребёнком, но вынужден каждый день смотреть в лицо смерти.
Иван подолгу живёт на оккупированной немцами территории, ходит по деревням, посёлкам и собирает для штаба сведения о силе врага и его вооружении. Он всё видит, всё запоминает. И информация, которую он добывает, очень ценна.
Читая о пребывании мальчика в тылу врага, понимаешь, что ему тяжело и страшно: он один, опасные ситуации возникают ежедневно, а совета с не у кого. Каким же нужно быть мужественным, волевым человеком — ведь рассчитывать приходилось только на себя. Даже смелый Холин в разговоре с Гальцевым сказал: «Третий год воюешь?. . И я третий.. . А в глаза смерти — как Иван! — мы, может, и не заглядывали.. . За тобой батальон, полк, целая армия.. . А он один — Ребёнок! »
Холин, Гальцев, Катасоныч — это взрослые друзья Ивана по партизанскому отряду. Они относятся к нему по-отцовски, с нежностью, всё готовы для него сделать, потому что понимают, как опасна работа, которую выполняет мальчик для штаба армии.
Но они вынуждены посылать Ивана в разведку, ведь шла война, от исхода которой зависела судьба страны.
Прочитав повесть В. О. Богомолова, осознаёшь, что война — это тяжёлое, суровое, жестокое время. Она ломает человеческие судьбы, не щадя никого — ни старых, ни малых.
Книги о войне понять, почему мы победили такого грозного врага. Ведь победить народ, где воюют даже дети, невозможно.