Ясно всем как дважды два,
Для чего нужны слова.
Чтоб украсить нашу речь
И родной язык сберечь.
Но на нас глядят сердито
«Сорняки и паразиты»,
Потому что мы опять
Не хотим их в речь вставлять.
«Кстати», «как бы», «просто», «значит»
От обиды горько плачут.
«Так сказать», «на самом деле»
Убегают еле — еле.
"Лишь к Антону Иванову
Удалось пролезть им снова -
Вот поэтому ему
«Двойку» ставят по письму."
С перессказом тоже «плохо».
Двоечник у нас Антоха.
Снится ночью Тоше сон,
В царство слов приехал он.
Королева в центре зала
Пареньку в тот день сказала:
«Если слово — паразит
От тебя к нам прилетит,
То останешься навечно
Вместе с нами, друг сердечный».
Испугался наш Антон.
Утром вспомнил страшный сон.
Больше мальчик не ленился,
За учебники схватился,
Слов нашел хороших тьму!
В школе нравится ему.
Объяснение:
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.