В XIX веке в творчестве русских поэтов распространяется «мода» на олицетворение. Образам природы присваиваются человеческие черты, что позволяет толковать смысл стихотворений с разных сторон. Яркими примерами таких произведений являются «Туча» А. Пушкина и «Тучи» М. Лермонтова.
Стихотворение «Туча» относится к позднему периоду творчества А. Пушкина. Оно было написано в 1835 году. В стихе поэт воспевает летний дождь, рассказывая о туче, которая отстала от своих собратьев. В центре произведения лирический герой и туча. Герой обращается к туче, как живому человеку. Он пытается убедить ее скрыться и не наводить «унылую тень», «не печалить ликующий день».
Объяснение:
ПЕЧАТАЛА САМА НЕ КОПИРОВАТЬ ОТВЕТ
ЕСЛИ ХОТИТЕ ОТВЕТИТЬ НА ПХОЖИЙ ОТВЕТ ДЕЛАЙТЕ САМИ
Объяснение:
«Коли люди викривляють своє відношення до Бога, не шукаючи в Ньому єдиної Реальності і Цінності, тоді - як наслідок - стають фальшивими всі людські взаємини. Цінність взаємин проектується на уяву і фантазію, а життя стає подібним руху тіней, коли сонце ховається за хмари.
Неправдиві свідчення про Бога неодмінно породжують фальшиві наукові, політичні і загально-суспільні теорії. Одна брехня породжує іншу, перша апелює до другої, друга кличе на до третю…
Тоді нахабність і хитрість починають цінуватися більше за чесноти, а кількість ставиться вище за якості. Люди починають розуміти, що потопають у власному беззаконні і лукавстві, і починають кричати, що всюди лукавство… Але при цьому ніхто не повертається до істини подібно плавцям, які, віддалившись від берега і починаючи втрачати сили, хапаються один за одного і тонуть в сум’ятті і страху, геть забувши, де залишився берег і в Кого треба шукати до .
В такі часи є світ від погибелі десяток праведників - Божих людей, відсутність яких занурило в пропасть Содом і Гомору»
Святитель Микола Сербський
В книзі Герберта Уелса «Джоан і Пітер» герой роману запитує у Бога, чому у світі так багато зла?
-А що Вам, людям, це не подобається? - запитав Бог.
-Звісно ні!
-Тоді змініть усе це, - була відповідь.
Доктрини, теорії, суспільні і політичні перевороти, буває, змінюють сам вигляд Землі, але людина вперто продовжує йти шляхом від Бога, зрікаючись свого призначення і основної цілі свого існування. І головна проблема в тому, що духовно-моральні принципи в сучасному світі цінністно дезорієнтовані, викривлені і сфальсифіковані. Сьогодні тема духовності означується як тяга до вершин культури. Дуже вдало висловився Пьер де Шарден, який сказав: «Ми не людські істоти, які мають духовний досвід, а духовні істоти, що мають людський досвід».
Затхла атмосфера бездуховності просякає всі сфери нашої життєдіяльності і від того нам так дискомфортно і з іншими, і з самими собою. Науково-технічний прогрес направив людину на те, що тимчасове. А.Ейнштейн сказав: «Я боюсь, що обов’язково прийде час, коли технічне замінить просте людське спілкування і світ отримає покоління ідіотів».
Кризис культури виникає в тих випадках, коли мораль тікає з-під ніг, коли розривається зв’язок з віковічними цінностями. Звичайно, для нас є важливим і лікування, і дах над головою, і їжа, але і в цьому самому мають потребу і тварини. Якщо ми занедбуємо те, що піднімає нас над тлінним світом, то рано чи пізно опиняємось в безвиході.Так було в часи занепаду античного світу, так є і в нашу днину.
Основна проблема – це розмитість моральних цінностей. Все заплуталось у хаосі визначень і понять, таких як: гендерність,спотворення інституту сім’ї, секулярності, гедонізму, нових медичних технологій (клонування, генна інженерія, евгеніка), дехто навіть пропонує вивести новий вид людини шляхом більш досконалого схрещування (Френсіс Гальтон).
Історія знає багато прикладів і спроб людства придумати нову мораль і ухилитись від Божих законів. Ще Ренесанс намагався створити «Світську мораль», в центрі якої була людина. При цьому гуманісти справедливо дорікали середньовіччю в приниженні людської гідності. В результаті людина стала мірилом і критерієм всього, і це врешті-решт привело до дегуманізації. І як наслідок - настав крах гуманізму, людина почала сприйматись як «масса», з якою перестали рахуватись. Сьогодні стало очевидним, що пріоритет управління плавно переходить до утопістів, які так бажають «блага массам», і якими можна і потрібно, на їх думку, маніпулювати.
Хтось, але не ми, як духовно свідома одиниця, нам формує орієнтири і скеровує в прірву небуття. «І споглянув Бог на землю, і ось вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі. І сказав Бог Ною: кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось Я знищу їх з землі» (Бут 6,12-13).
Не думалось, що радянську стратегію «Маскульту» перейме певна свідома частина Европейських країн, і що після страшного часу терору духовенства та тотальної руйнації храмів в комуністичну добу, цю ініціативу переймуть і в сьогоднішній час. Европейська цивілізація, сформувала свій стиль «Штурму Небес», а свої храми, ці величні та могутні свідки доби розквіту, сили Христової правди та релійної просвіти, перетворила на об’єкти плюндрування, продажу та переобладнання, що само по собі і є приниженням для християн всього світу. Бо хіба «Бог може бути приниженим», і хто, виступивши на боротьбу з Богом, вистоїть? Це наше приниження і ганьба!
