Відповідь: Ровена найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, сама доля судила шанобливе ставлення інших до неї. Леді наділена гарною вродою. «Троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра, зерно ладану» - так казали інші про неї. «Ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око» . Сліпучою білизною вирізнялась її шкіра, а обриси голови й обличчя були наділені шляхетністю та розумом. «Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу, … очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати». Одяг прикрашали коштовності та золото. Проте знатна леді була милостива до бідних та прочан зі святих місць, її душа була щедра на милостиню для них. Вміла скривати та управляти своїми емоціями. Коли її хвилювали новини про Айвенго, вона уміла нічим не виказувала свого хвилювання перед іншими. Смілива Ровена, незважаючи на страх, що викликало згадування про розбійників, гаряче підтримала пропозицію свого опікуна, податися в дорогу. Опікун Ровени сподівався, що за відсутності Айвенго дівчина змінить свої почуття. Проте вона була непоступливою щодо своїх почуттів. Сміливо заявляла опікуну, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Цей рішучий протест противитися зовнішньому тиску пояснювався характером її виховання. Адже «з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими». У полоні просить свого ворога врятувати Айвенго. Коли усі негаразди закінчились, в очах Ровени видно надію на щасливе майбутнє з лицарем та порозуміння з опікуном.
Ребекка – єврейка, тому її становище у суспільстві уже було нижчим від леді Ровени. Вона теж по-своєму чарівна. Мала смаглявий відтінок шкіри,
Пояснення:
.
«Капитанская дочка» повествует о конкретных исторических событиях 70-х годов 18 века, когда недовольство крестьян и жителей окраин России вылилось в войну. Но этой темой повесть не ограничивается. Одновременно Пушкин ставит и решает ряд важных вопросов о патриотическом воспитании, о верности, достоинстве человека.
С чего же начинаются события в повести? Молодой офицер Петр Гринев отправлен служить в Белогорскую крепость. Следуя туда, он с дядькой Савельичем во время бурана заблудился, но случайно встретил мужика, который вывел их к постоялому двору. Юноша, чтобы отблагодарить провожатого, отдал ему свой зимний тулуп. Потом окажется, что этим мужиком был сам Пугачев.
Пушкин изображает Пугачева сложной натурой. С одной стороны, он вор, злодей, государственный преступник. Он объявляет себя царем, собирает войско, осаждает города, казнит непокорных военных. Мы видим его на расправе в Белогорской крепости: «Пугачев мрачно нахмурился и махнул белым платком. Несколько казаков подхватили старого капитана и потащили к виселице..». Но, с другой стороны, он и справедливый, благородный, помнящий добро. Именно Пугачев Гриневу выбраться из крепости, занятой мятежниками. Еще раз придется Петру увидеть благородство предводителя, когда он Машу Миронову, капитанскую дочку, от ненавистного Швабрина. Эти поступки свидетельствуют о незаурядной натуре Емельяна Пугачева, который умел щадить не только друзей, но и врагов. Его гуманное поведение вызывает у меня искреннее уважение.