1. Жизнь и творчество Антона Павловича Чехова.
1. Детство и юность А. П. Чехова. Первые шаги в творчестве.
1.1. Гимназист
1.1.1. Посылает свои повести и рассказы в журналы, но издатели не спешат их публиковать.
1.2. Студент
1.2.1. Пишет короткие юмористические рассказы под разными псевдонимами («Антоша Чехонте»)
1.2.2. Выпускает сборники с ранними произвидениями «Пестрые рассказы» и «Невинные речи».
2. Особенности раннего творчества Чехова.
2.1. Юмористические произведения, рассказывающие о быте разных людей, высмеивающие их пороки, но заставляющие читателей обращаться к миру собственной души, видя недостатки и своего поведения.
2.1.1. «Толстый и тонкий», «Смерть чиновника», «Хамелеон», «Жених» и др.
2.2. В середине 80-х XIX столетия Чехов (уже ставший к тому времени профессиональным врачом) входит в «большую русскую литературу».
3. Творчество Чехова 90-х.
3.1. В 1890 году писатель посещает Сибирь и доезжает даже до острова Сахалин
3.1.1. «Остров Сахалин» (1895 год)
3.2. Темы творчества Чехова этого периода связаны с исследованием человеческой души, глубинных мотивов психики личности. Писатель много размышляет о судьбе человека, о значении в жизни людей чувства любви.
3.2.1. «Крыжовник», «Человек в футляре», О любви», «Ионыч», «Дама с собачкой», «Палата № 6»
4. Драматические произведения.
4.1. Пьесы
4.1.1. Обращение к внутреннему миру его героев. Все скрыто, обнажено и реалистично. При этом его герои жизненны и человечны.
4.1.1.1. «Дядя Ваня», «Чайка», «Вишневый сад», «Три сестры» и другие.
5. Последние годы жизни писателя.
5.1. Чехов незадолго после своей свадьбы с актрисой театра Ольгой Книппер узнает, что болен смертельной для того времени болезнью – туберкулез. Писатель вынужден изменить место своего проживания – он переезжает в Ялту.
5.1.1. "Невеста"
5.2. В 1904 году писатель отправляется в Германию, чтобы поправить свое здоровье. Там он умирает.
Объяснение:
1. Греція
2. Гомер
3. VII до н. р.
4. Про самого Гомера та про його життя немає жодних достовірних свідчень або принаймні доказів, що авторство поем належить одній людині, а не групі людей. В античну добу були відомі дев'ять більш-менш докладних життєписів Гомера. Проте, вони не заслуговують істотного інтересу, оскільки всі вони вигадані граматиками часів римського імператора Октавіана Августа. Так само малого значення мають збережені донині численні зображення Гомера, погруддя якого часто зображують поета в умовній ідеалізованій формі, у вигляді сліпого старця.
Ні місця, ні часу народження Гомера антична традиція так само не знала. Щодо століття, в якому жив поет, стародавні автори дуже розходяться. Частина грецьких письменників відносили його до епохи Троянської війни, що нібито мала місце в період 1194—1184 років до н. е., датували різними іншими міфологічними подіями від 1130 до 910. Кратет Пергамський стверджував, що він жив до переселення Гераклідів; історик Ефор Кімський відносив його до епохи спартанського легендарного законодавця Лікурга; Феопомп — до часів вторгнення кіммерійців та Евфоріон свідчить, що він жив на 500 років пізніше Троянської війни. Таким чином, між найбільш раннім часом, до якого відносять життя Гомера, і найпізнішим утворюється проміжок не менше ніж у 460 років. Найвірогіднішим вважається розрахунок Геродота, який писав, що Гомер народився за 400 років до його часу, отже, близько 850 року до н. е.
Батьківщина Гомера, як і його вік, також становить предмет суперечки. Звичайно наводяться сім міст, які вважали його своїм громадянином. Епіграма у Авла Геллія, давньоримського історика і філолога 2 століття, називає: Смірну, острів Родос, Колофон, Саламін (місто на Кіпрі, не плутати із островом Саламін), Іос, Аргос і навіть Стародавні Афіни. Водночас варіації цієї епіграми називають ще Кіму в Малій Азії, острови Хіос, Пілос та Ітаку. Деякі з цих міст тому вважаються батьківщиною Гомера, що в них особливо процвітала гомерична поезія, інші домагання ґрунтуються на зв'язку грецьких колоній.
Сучасні дослідники схильні відносити його діяльність до VIII або навіть VII століття до н. е., зазначаючи як основне місце його перебування острів Хіос або який-небудь інший регіон Іонії, що існувала в центральній частині західного узбережжя Малої Азії. Більше за інші міста Смірна або є острів Хіос могли стати родючим ґрунтом для епічної поезії. На користь Смірни свідчить добра обізнаність Гомера у тамтешній топографії, яку він демонструє в «Іліаді». На думку Вільгіельма Дерпфельда, німецького архітектора та археолога класичності, Гомер міг відвідати усі ці місця та регіони (Мікени, Трою, палац Одіссея на острові Ітака), які він описав в «Іліаді». Крім того Діодор Сицилійський пише, що Гомер відвідав навіть Єгипет. На острів Хіос як місце народження вказував Симонід Аморгоський, давньогрецький поет 7-6 століть до н. е.
Тому Гомера слід вважати іонійцем, як за загальним його характером, так і за окремими рисами його поем. Місцем смерті поета прийнято вважати кікладський острів Іос.
Відсутність достовірних відомостей викликала вже в античності подвійне ставлення до Гомера. Так, за часів до Геродота (до 5 століття до н. е.) існувала думка про те, що Гомер був не однією історичною особою, але являв собою колективне позначення для поетів стародавнього героїчного епосу в цілому. Пізніше, від часу Платона (4 століття до н. е.) і засновника гомерівської критики Аристарха Самофракійського (2 століття до н. е.), утвердилася думка, що Гомер був одноосібним творцем «Іліади» та «Одіссеї». Наразі, хоча питання і не ставиться в такій виразній і простій формі, науковці також поділяються на «ревнителів єдності» (Einheitshirten), та «мисливців за піснями» (Liederjäger).
5. " Ілліада" та "Одіссея"
6. Люди вважають що Гомер був сліпим (його ім'я з давньогрецької перекладається як сліпий). Ще вважають, що Гоме - це не 1 людина, а декілька однодумців.
Жил был в своем имении богатый помещик Кирила Петрович Троекуров. Он был довольно богат. Перед ним заискивают и всячески ему угождают. Поскольку Кирила Петрович был самодуром, то его многие боялись. По соседству с Троекуровым жил барин Андрей Гаврилович Дубровский. Когда-то они вместе служили. Два барина меж собою были друзьями, и богатый Троекуров более всего любил и уважал именно Дубровского. После смерти жен у каждого остались дети. У Троекурова дочь Маша, а у Дубровского сын Владимир. Однажды Кирила Петрович собрал гостей. Дубровский тоже был приглашен. После сытного обеда Троекуров решает показать всем свою псарню. Во время осмотра Андрей Гаврилович произносит вслух замечание относительно того, что собакам Троекурова живется лучше, чем слугам. Один из псарей на это обижается и позволяет себе высказывание: «иному барину неплохо было бы променять усадьбу на собачью конуру у Троекурова». Дубровского, разумеется, подобные слова оскорбляют и он уезжает. Приехав домой, он пишет возмущенное письмо Троекурову с требованиями наказания невежливого слуги и принесением извинений в свой адрес. Однако Троекуров нашел тон полученного письма излишне дерзким. В этот момент Дубровский узнает о том, что троекуровские мужики воруют лес, что растет на территории поместья Дубровских. И без того раздраженный, Андрей Гаврилович приказывает высечь воров, а лошадь отнять. Когда Троекуров узнает об этом, то приходит в ярость. Все его мысли сосредоточены на мести. Он решается отобрать имение Дубровских под названием Кистеневка. Для этого он входит в сговор с заседателем Шабашкиным и заявляет о якобы своих правах на земли Кистеневки.
Объяснение: