“война и мир” — это мечта о всеобщем духовном разоружении, после которого наступит некоторое состояние, именуемое миром.
о. мандельштам
если задать кому-нибудь вопрос: “что такое “настоящая жизнь”? ” — вряд ли кто-нибудь даст хоть какое-нибудь определение, даже для себя.
никто никогда серьезно не задумывался над этим вопросом. да и зачем? “живу себе и живу, никого не трогаю, имею семью, детей, работу, жену (мужа), живу тихо, спокойно” — так думают многие люди. но мне кажется, они не живут, а существуют. ведь жить — значит мыслить, стремиться к миру, а не просто к
спокойствию. “ обращался к человечеству с призывом прекратить лживую и ненужную комедию и начать просто жить”.
недаром роман л. н. толстого “война и мир” сравнивают со священной библией. его мысль о войне и мире, о настоящей жизни актуальна и по сей день. ведь что такое справедливость, зло,
добро? этого никто не знает. когда спорят князь андрей болконский и пьер безухое в богучарове, “что такое настоящая жизнь”, “справедливость, зло, добро”, они не сходятся во мнениях. пьер говорит, что надо жить для других, не-
обходимо делать людям добро и не надо причинять зло другим людям,
а князь андрей говорит, что не может знать, что для других хорошо, а что плохо. по мнению князя андрея, зло — это угрызения совести и болезни, а этого ты причинить людям не сможешь. а я думаю, что князь андрей не совсем прав. сейчас постараюсь объяснить. предположим, человек добрый, отзывчивый,
радушный совершил какое-нибудь пусть мелкое, незначительное, но преступление, и если другой человек намекнет на то, что он плохо поступил, первого человека замучают угрызения совести, а по понятию князя андрея, второй человек причинил зло первому. я думаю, из этого следует, что нельзя подобным
образом обобщать. вообще невозможно, да и не нужно давать какие-либо определения злу и добру, справедливости и несправедливости, так как эти положения будут поняты только при той жизни, к какой призывает нас (все человечество) л. н. толстой.
а насчет жизни для других, по пьеру, или жизни для
себя, по болконскому, то я думаю, во всем гениальном, как и в этих положениях, существует некий парадокс. жить для других — значит, жить бесполезно? так как человек не может знать, что для других хорошо, а что плохо. например, пьер, вступив в масонство, думал, что душа его спасется, что он сможет
по-настоящему людям, а в конечном счете оказалось, что он не только себе, но и крепостным не . как пьер вел “светскую жизнь”, так и ведет, как были крестьяне в бедственном положении, так они и остались бесправными, а кто-то нажился на глупости графа безухова. вернее, нет, не на глупости, а на
непонимании. пьер был как будто ослеплен и все видел совсем в другом свете. а глупый человек — это серьезно и на всю жизнь.
впоследствии пьер прозрел, я думаю, он все-таки понял, что такое “настоящая жизнь”. пьер безухов прошел сквозь огонь, спасая какую-то, совершенно незнакомую девочку,
находился перед лицом смерти, присутствуя при расстреле своих же, людей, познал нищету и голод, находясь в плену у французов, и, наконец, он пронес через все это свою любовь к наташе ростовой. я думаю, у пьера было все настоящее.
но ведь у князя андрея тоже настоящая жизнь, он даже
представляет собой нечто большее, чем пьер, на мой взгляд. но собственный сын князя андрея воспринял отца как нечто бестелесное, хотя в доме имелись портреты болконского.
андрей болконский в романе “война и мир” олицетворяет россию, и повисший в воздухе вопрос “жизнь или смерть? ” не только
над ним, но и над россией заставляет о многом задуматься. жизнь князя андрея была совершенно непредсказуема: то он чуть не погиб в аустерлицком сражении, то умерла его жена, оставив маленького сына, потом ссора с отцом, неожиданная встреча с наташей ростовой, неожиданное счастье, затем ее измена,
смерть отца, тяжелое ранение, и с этого момента начинается прозрение князя андрея. видя умирающего, измученного анатоля, князь андрей прощает его, прощает наташу, мало того, он чувствует любовь, но не такую, какая была раньше. это любовь к братьям, к любящим и ненавидящим его, любовь к врагам, та
любовь, которой его учила княжна марья, его сестра.
я будь-коли замислювалася про сенс життя. щоб знайти відповіді це питання, я звернулася до твору в.г.короленко "сліпий музикант". до кожного людини у певний час встає питання про його подальшу долю, ставлення до людей і до світу. світ навколо величезний, у ньому різних доріг, і майбутнє людини,
його щастя залежить від правильного вибору свого життєвого шляху. але що робити тому, кому невідомий це величезна світ, - сліпій? герою короленка - слепорождённому петру - доводиться пройти чимало перешкод шляху на щастя. з дитинства він теж знав один світ, спокійний і надійний. він знав тепло
сім'ї та добре дружнє участь евеліни. неможливість побачити світ, красу оточуючої природи засмучувала його, але уявляв той інший світ завдяки чуйному сприйняттю його звуків. однак до першої зустріччю із реальним світом, першим потрясінням петруси стає зустріч із сім'єю ставрученков . він довідається
існування іншого світу, світу поза садиби. спочатку до цих розмов, суперечкам сліпий прислухався "висловлювати захопленого здивування, але він було не помітити, що ця жива хвиля котиться повз нього, що їй перед ним немає діла". він почувається чужим. ця зустріч різко загострила його страждання,
заселила у душі сумніви. дуже сильно змінюється ставлення петруси до життя після чергової зустрічі зі сліпими звонарями під час відвідання монастиря. одне з них - роман - був добрим, але осліп, коли і було сім років від народження, другий - егорий - був злим, ненавидів дітей, він ненавидів той інший
світ, долю, яка настільки жорстока його обділила. петро відчував свою схожість з егорием , нині він вважав, що це слепорождённые злі, він заздрив сліпим жебракам, які у турботі про годівлю і теплі забувають про своєму горі. але зустріч із справжнім сліпим жебракам потрясає її. і твёрдый , як сталь,
дядько максим пропонує петру кинути всі переваги заможного життя і по-справжньому випробувати всі труднощі, доля нещасних. "ти вмієш лише блюзнити зі своєю сытою заздрість чужому голоду! " - кидає максим своєму племіннику. і петро зрештою приєднується до бродячим сліпим музикантам. після
бродяжництва зі сліпими і паломництва до чудотворною іконі озлоблення проходить: петро справді вилікувався, але не фізичного недуги, як від недуги душевного. на зміну злобі приходить почуття співчуття до людей, бажання нічого вдіяти. сліпий знаходить сили у музиці. через музику може впливати на
людей, розповідати їм найголовніше, те про життя, що це важко зрозумів вона сама. так само значної ролі у житті петра зіграла його подруга евеліна. вона стала світлим плямою, усе ж надією, які петру подолати своє горі ай-петрі і знайти щастя. з дитинства вони були, суспільство так і дбайливе увагу
дівчинки і підтримувало сліпого. їх дружба багато дала і эвелине ; як і петро, її практично вони мали ставлення до життя поза садиби. зустріч пройшла з братами ставрученко був і неї зустріччю з незнайомим та очі великою світом, який був готовий узяти її. молодих людей намагаються захопити мріями
та сподіваннями, мрії опьяняют її, але в життя немає петру. вона розуміє страждання й сумніву петра і робить "тихий подвиг любові": вона перша говорить про своєму почутті петру. заради нього одразу й назавжди закриває собі шлях, так заманливо змальований студентами. і письменник зміг нас
переконати, що це був не жертва, а прояв щирої та дуже самовідданого кохання. вважаю, що петруся знайшов своє щастя, він подолав перешкоди, труднощі, які з його шляху. він подолав ту злість, той егоїзм, з яким, як він вважав, живуть все слепорождённые . сліпий музикант виконав нелегкий шлях на
щастя. але і є життя, і є щастя. потрібно жити, попри що, долаючи труднощі, йти до запланованої мети. адже життя у постійному прагненні, досягненні і новому прагненні. потрібно перемагати темні боку свого життя, тому "доводиться налягати на вёсла " і до світла
Сказка сказывается, то есть, главным средством изображения в ней является слово. Словесное описание приключений сказочных героев, повествовательная манера изложения, интонационное звучание речи, воздействуя на воображение слушателя эмоционально-образному восприятию содержания.
Сказку можно услышать или прочитать. Она передается вербально – в форме звучащей речи, или зрительно – как текст художественной книги.
В мультфильме слово – только смысловой фон происходящего на экране. Речь персонажей или комментарий за кадром имеют вс функцию: они проясняют и усиливают содержание, которое и так понятно зрителю. В движущихся картинках, имитирующих реальное действие, он видит, что делают и как поступают герои, созданные художником-мультипликатором.
В кукольных мультипликационных фильмах вместо рисунка используются куклы, в компьютерной графике – специальные программы, позволяющие создавать объемное изображение движущихся предметов.
Мультфильмы снимают не только по мотивам народных или авторских сказок. Обычно для них создают оригинальные сюжеты, соответствующие изобразительным возможностям и динамике этого жанра киноискусства.
Объяснение: